У редакцію зайшов власник автомобіля, назвався Віктором і задав нам запитання: “Чому на кордоні беруть більше сотні, якщо ще півроку тому досить було дати 70?”.
У редакцію зайшов власник автомобіля, назвався Віктором (для конспірації) і задав нам запитання: “Чому на кордоні беруть більше сотні, якщо ще півроку тому досить було дати 70?”. Ми, було, захвилювалися, наставили вуха: невже таки беруть?.. В доларах чи в євро? Однак з’ясувалося, що платять водії за перетин кордону на законних підставах за “зелену картку”. Це обов’язкове страхування. Але пан Віктор каже, що страхові агентства надто круто підняли планку плати протягом півріччя: було 70, згодом — 90, 113 і тепер аж 123 гривні за два тижні перебування за кордоном, хоча сфера послуг незмінна. Відвідувач дивується: — Польська “зелена картка” коштує, як на наші гроші, 50—55 гривень. То видається, що це ми вступаємо в Євросоюз, а не Польща. Хоча можна купити картку і на польському боці, це якщо вміло підійти до наших шановних панів прапорщика чи єфрейтора. Мабуть, тому й не хотів відвідувач, щоб називали його прізвище в газеті, бо відчував, як безчестить незнайомого нам пана прапорщика. Його, до речі, дивують і зовсім прості речі: чому на автопереході “Устилуг” оплата залежить від кількості пасажирів у салоні? Хто забруднює середовище — люди чи автомобіль? Мовляв, на польсько-німецькому кордоні взагалі не чули про цей збір. Усе правильно, шановний. Ніяка техніка не зрівняється з нашими людьми по забрудненню середовища. За кожним нашим “туристом” — гори сміття. Мало беруть! І насамкінець пан Віктор забив такого цвяха в наш кордон: — Чому на квитанції про сплату за екологію різні служби роблять відмітки, а при виїзді саму квитанцію привласнюють? А, може, мені її треба дружині пред’явити? З усього цього ми зробили висновок, що пан Віктор рідко перетинає кордон, бо якби він часто зустрічався з паном прапорщиком, то мовчав би, як риба. Олександр ЛУКАЧ.
