Двір, де пахне трояндами, як у раю…

Валентина ШТИНЬКО

Дивно, біля мого дому також росте чимало троянд, не раз доводилося бувати і в інших квітниках, але тут чомусь аромат особливий… Секрет, як розповіла господиня, має назву Папа Мейланд. Але про все по черзі…
— Павловичі (Локачинський район. — Ред.) — моє рідне село. Тут ми народилися, кажу ми, бо маю сестру–близнючку. В дитинстві я хотіла стати художником, а Надійка мріяла про медицину. Втім, обоє пішли у Шацький лісотехнічний технікум, — з усмішкою розповідає Наталія Балачук. — Сестра зараз там викладає, а я віднедавна працюю головним економістом у Володимир–Волинському лісомисливському господарстві. Батьки завжди говорили, що ліс — то наше багатство і його треба примножувати. Та сталося так, що дванадцять років тому я поїхала за кордон, працювала у Польщі, в Данії. У Польщі потрапила до господаря, який займався щепленням та вирощуванням троянд і фруктових дерев. Дізнавшись, що маю відповідну освіту й навички, він доручив мені операцію щеплення. Там я набралася і досвіду, й практики.

 

 

 

Коли я побачила ту красу, поспостерігала, як живуть люди за кордоном, не раз ставила собі запитання: «Ну чому, чому і ми не можемо так жити? Чому борсаємося у смітті та бур’янах, маючи таку родючу землю?» Вірите, аж плакала від розпачу.

 

Протягом дня могла щепити від 5 до 6 тисяч саджанців, — розповідає Наталія Петрівна. — Коли я побачила ту красу, поспостерігала, як живуть люди за кордоном, не раз ставила собі запитання: «Ну чому, чому і ми не можемо так жити? Чому борсаємося у смітті та бур’янах, маючи таку родючу землю?» Вірите, аж плакала від розпачу. У тій же Данії камінь на камені, а скрізь усе доглянуто, впорядковано. А потім, утерши сльози, вирішила бодай невеликий клаптик рідної землі перетворити у квітучий сад. Почала возити саджанці, планувати, садити, щоб і тут було гарно, як за кордоном.

 

Її зусилля зустріли підтримку в чоловіка Станіслава Семеновича і в синів, Богдана і Ярослава. Старший, Богдан, охоче допомагає поратися у квітнику, натомість, йдучи на побачення, може нарізати найнеповторніший букет троянд, хоч і цілу сотню. А чоловік, який працює помічником лісничого, знає, як доглянути молодий сад, де защеплені дружиною дерева: вишні, яблуні, черешні — вже щедро плодоносять.
Наталія Петрівна веде мене на екскурсію своїм обійстям, а я шкодую, що щільний паркан закриває таку красу від перехожих. Добре, що ворота тут майже завше — навстіж, через них і можна помилуватися цвітом.
— Я також не люблю глухих загорож, — каже господиня. — Але ми мусили поставити саме такий паркан, щоб захиститися від північно–західних вітрів, адже через дорогу — поле. А троянди дуже не люблять протягів. Милуватися ж їхньою красою по дорозі до церкви частенько заходять односельчани. Намагаюся ділитися і посадковим матеріалом, і квітами, коли попросять. Знаєте, краса довколишнього світу має якийсь магічний вплив, нею не можна насолодитися, хочеться в ній перебувати постійно. У Польщі я жила в селі Бабін Люблінського воєводства. Там біля старовинного красивого дому росте півтори тисячі кущів троянд! Той пан, у якого я працювала, зараз споруджує будинок для престарілих і одночасно розбиває клумби для квітів.
Обійстя Балачуків багате не лише трояндами. Хоч квітковий сезон уже добігає завершення, ще радують цвітом канна й портулак, айстри і чорнобривці. Є тут гортензії, лілії, клематиси, хризантеми, анемони, рододендрони. Тішать око своєю вишуканістю хвойні екзоти — голуба ялина та штамбі, коніка, яка за рік підростає всього на кілька міліметрів, модрина висяча… А ще — три види магнолій, вейгели, барбариси, мигдаль і мигдалик (це, виявляється, різні рослини), велетенська агава у горщику…
— Рододендронам у нашому кліматі не дуже затишно, примерзають, та й землю вони люблять вересову, кислу. Бругмансіям і гортензіям треба обирати місце у напівтіні, а плетючі троянди люблять осоння десь під стіною, у затишку. І проріджувати їх весною обо-
в’язково, а на зиму — знімати з опор і вкривати. Клопітно, але інакше пишного цвітіння не дочекаєтеся, — мимохідь дає поради квітникарка. Та вже через кілька хвилин знову повертається до своїх улюблених троянд.
— Ось понюхайте! — нахиляє до мене велику оксамитову квітку. Аромат неймовірний, мабуть, так має пахнути у раю. — Оце і є Папа Мейланд — не лише одна із найзнаменитіших пахучих троянд, а й перша із серії «Аромати Провансу». Із них у Франції парфуми роблять.
(Уже повернувшись у редакцію, з відповідної літератури довідалася, що цей сорт було виведено 1963 року селекціонерами Френсісом і Аланом, сином та онуком Антуана Мейна, й названий на честь їхнього батька і дідуся. Тривалий час він залишався єдиним у серії «Аромати Провансу», і тільки у 1990–х роках були створені гідні Папи Мейланда сорти, які й поповнили цю колекцію).
Справді, мав рацію знаменитий автор книги «Все про троянди» Девід Хессайон, так охарактеризувавши цей витвір природи й людської фантазії: «Одна із найкращих серед чайно–гібридних троянд: майже чорні бутони розкриваються у темно–червоні квіти з оксамитовими пелюстками і неперевершеним ароматом».
Втім, у кожної рослини своя приваба. У троянди сорту Червона Аероплана на одній гілці одночасно може розпуститися до ста квіток, а сорт Супер Стар хизується особливою витонченістю й елегантністю.
За кордоном, розповідає Наталія Петрівна, деякі сорти можна вирощувати тільки за ліцензіями, кожен власник береже свої сорти і захищає від конкурентів та чорного ринку. Троянда ж — рослина особлива, біля неї треба ходити, як біля дитини. Свої насадження обробляє фунгіцидом топсин від чорної плямистості й фітофтори та моспіланом — від тлі. Це препарати польського виробництва, українським, на жаль, має підставу не довіряти.
Слухаючи свою співрозмовницю, пожалкувала, що так довго відкладала наше знайомство і що того дня, коли ми зустрілися, у Наталії Петрівни було обмаль часу — поспішала у відрядження. Так багато цікавого можна було почерпнути від цієї вродливої, щирої, енергійної жінки, яка, усвідомивши потребу жити серед краси, невтомно творить її своїми руками.