Є листи, від яких віє безнадією. І пишуть їх начебто за інерцією радянських часів, коли “листи трудящих” вимагали реагування, хай нерідко і формального. Тепер це глас волаючого в пустелі, оскільки ставлення до газети, співзасновником якої є обласна рада, однакове, що й до сексуального видання. І якщо й хтось там вгорі зірко переглядає видання, то лише з надією вивудити щось крамольне, що “проти влади”. Хоча для цього краще вийти на базар чи на площу й послухати безпосередні вислови людей.
Є листи, від яких віє безнадією. І пишуть їх начебто за інерцією радянських часів, коли “листи трудящих” вимагали реагування, хай нерідко і формального. Тепер це глас волаючого в пустелі, оскільки ставлення до газети, співзасновником якої є обласна рада, однакове, що й до сексуального видання. І якщо й хтось там вгорі зірко переглядає видання, то лише з надією вивудити щось крамольне, що “проти влади”. Хоча для цього краще вийти на базар чи на площу й послухати безпосередні вислови людей.
Але так чи інакше, люди все-таки сподіваються, що їх почують можновладці. Біди мешканців села Вишнів Ківерцівського району ми вже оприлюднювали, але від того якихось змін на краще не сталося. Через село проїжджають десятки автомашин на дачні масиви. Ось вулиця й перетворилася в суцільну яму. Василь Олійник, Петро Демидюк, Ігор Скубій пишуть, що вони “постійні передплатники улюбленої газети “Волинь” і просять допомоги: “Кілометр дороги в аварійному стані. По ній і ходять діти щодня в школу — по коліна в болоті”. Селяни заздалегідь, ще до осені, подають цю болючу для них інформацію, але хто ж до 1 вересня зглянеться над їхньою бідою? Таких зруйнованих шляхів по області, а тим більше в селах, що стежок у лісі. Автор листа Н. С. Лящук з села Вощатин Володимир-Волинського району розуміє усю безперспективність прохання селян відремонтувати дорогу, посічену ямами: “Наше село віднесли до ряду неперспективних. Народилося за рік у нас лише двоє дітей, поховали майже 20 осіб. У селі проживають в основному пенсіонери. Благаємо, допоможіть нам”. Є й саркастична пропозиція: “Якщо район і область не в змозі допомогти нам, то може варто провести на шляху Суходоли—Вощатин міжнародні автогонки. Повірте, для випробування автомобілів кращої траси не знайти. На виручені кошти за оренду траси можна буде провести ремонт дороги”. Якщо до Вощатина у влади чи бізнесменів, можливо, колись руки дійдуть — раптом трапиться якась міжнародна оказія, то інвалідам праці В. П. Демчуку, С. М. Тарасюку, О. Т. Семенюку з вулиці Ломоносова, що в Ківерцях, і Верховна Рада не допоможе. У них там після реконструкції електромережі відрізали радіоточки. А могутня, з великими капіталами, організація “Укртелеком” давно заявила, що такими дрібницями не буде займатися. Мовляв, переходьте на безпровідне радіо. Ну, таке, як в маршрутках ми чуємо: “Целуй меня везде, я взрослая уже”. Тільки ж, де гроші візьмуть інваліди? Ми б погрішили проти істини, якби не надали слово мешканцям Луцька, які чомусь не виходять щоденно на наші “європейські” проспекти милуватися ліхтарями та вазонами, а продовжують закидати редакцію скаргами про поганий стан житла. І тут безнадія. Людям по-доброму кажуть: беріть ініціативу в свої руки, керуйте жильцями, наймайте організації, які б облагоджували фасади, ремонтували покрівлі. А оскільки ніхто не поспішає, то є можливість звинуватити лучан в безвольності й безініціативності (чого, до речі, під час виборів міського голови не спостерігалося). Ось вони, такі безпорадні мешканці Луцька, пишуть: “Живуть в будинку № 24 по вулиці 8 Березня в основному пенсіонери. Кілька років тому почала обвалюватися облицювальна плитка. Ми зверталися до директора ЖКП-3 пана Солохи. Безуспішно. І хоч ми акуратно платимо за комунальні послуги, найняли прибиральницю і платимо їй, але плитку класти не вміємо. Просимо допоможіть. Ілля Тодоров, учасник бойових дій”. Мешканці будинку №20 “А”, що по вулиці Братковського, переживають, аби не виникло якогось міжнародного скандалу через їхню аварійну арку, яку ремонтники укріпили лише по краях, а середина може обвалитися в будь-який момент. Річ в тім, що працівники РБУ “Вишків-АТ”, якими керує Олександр Смаль, зекономили 10 метрів швелера, укріплюючи арку. Під будинком — підземні ходи, з усіх боків проходять дороги, і будинок постійно коливається. Але мешканці не за себе переживають. У Старому місті люблять тинятися іноземці, розглядати ті старовинні арки, тож можуть опинитися в завалі, а це вже є політика. До речі, мешканці будинку пропонують, щоб начальник міського управління житлово-комунального господарства Тетяна Семенюк тут виступила у ролі гіда, бо вони ніяк не можуть пояснити полякам, чому було знято абсолютно цілу стару покрівлю і покладено нову, діряву, через яку намітає на горище кучугури снігу. У неприємну історію “влипли” мешканці будинку 31 “Б”, що по вулиці Дубнівській в Луцьку. З травня 1995 року дім начебто збиралися капітально відремонтувати, відселили мешканців квартир кого куди. І ось, як пишуть М. Кравчук, Т. Шматенюк, Т. Носик, В. Санседюк, М. Курко в редакцію: “Ми не раз зверталися до заступника мера пана Кирильчука і кожен раз обіцяли, що розпочнуть ремонт. 11.03.2003 року Кирильчук сказав, що у цьому році розпочнуть ремонт, але віз і нині там. Начальник житлоуправління пані Семенюк заявила, що не треба було відселятися, але ж, дозвольте, не ми самі прийняли рішення про відселення. Ми, люди старшого віку, по 40 років відпрацювали, а зараз залишились без житла. Ми поступово вимираємо, можливо, влада міста й покладає на це надії”. Ось такі несподівані повороти думки викликають наші побутові реалії. Олександр НАГОРНИЙ, редактор відділу сатири і гумору.
