МАЙДАН ЗУСТРІВ ВОЛИНЯН ТЕПЛОМ І ТУРБОТОЮ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99

МАЙДАН ЗУСТРІВ ВОЛИНЯН ТЕПЛОМ І ТУРБОТОЮ

Те, що робили кияни для "помаранчевої революції", інакше як подвигом не назвеш...

Вийшло так, що ми, група добровольців з Волині, прибули вночі на другий день початку акції протесту проти фальсифікації виборів і підтримати свого кандидата в Президенти Віктора Ющенка. На Майдані Незалежності вирувало життя, в усіх був піднесений настрій, було чути пісні, жарти, веселі розмови. Люди, площа, транспорт були прикрашені помаранчевими стрічками. Не встигли ми роздивитись, куди потрапили, як до нас почали підходити молоді люди, розпитуючи: хто ми і чи не потрібно нам якоїсь допомоги? Спочатку ми сором’язливо відмовлялися і тільки через деякий час зрозуміли, що люди щирі й бажають полегшити наше перебування тут. Сотні киян пропонували нам іти до них ночувати. Нас обігрівали й годували, пропонували теплі речі тим, хто був не за погодою одягнений, ставились як до рідних людей.
Насамперед мені хочеться згадати теплими словами про дружню сім’ю Шкілевих. Господар Олександр Васильович у недалекому минулому керував одним із університетів Росії, колишній старшина центрального посту одного з артилерійських дивізіонів Північного флоту, до цих пір читає лекції студентам аграрного університету, автор багатьох підручників з перебудови і нових форм виробництва в сільському господарстві, мудра і порядна людина, приємний співрозмовник. Його дружина — чарівна пані Тетяна — ні в чому не поступалася своєму чоловікові, була для нас немов рідна мати. Ранком завжди запрошувала нас до сніданку, постійно випроводжала на Майдан з пакунком бутербродів на 12 чоловік, а щоб ми не замерзли, пропонувала теплі шкарпетки. Ввечері чекала нас вечеряти, розпитуючи про наші здобутки. І так ці люди до останніх днів при київських цінах продовжували виконувати свою роботу, інколи не зважаючи на стан свого здоров’я, пояснюючи, що вони довго на площі стояти не можуть, але своїми діями допомагають нам і цим самим вносять хоч маленьку частку в нашу спільну справу.
Я знаю і бачив, як на Волині люди жертвували на боротьбу 50—200 гривень, літні люди опускали в скриньку, можливо, останні свої гроші. Приносили теплий одяг, харчі, а те, що робили кияни для цієї акції, інакше як подвигом не назвеш. Як і подружжя Шкілевих, на свої кошти харчували приїжджих, підтримували дух на мітингах, припрошуючи скуштувати приготовлені ними пиріжки, печиво, вареники, налисники, голубці. Київський голова Олександр Омельченко — справжній син України, потурбувався про те, щоб прибулим людям було де переспати ніч, якщо вони не пішли в оселі киян, відкрив багато будинків і всіляких приміщень для створення хоч якогось затишку, потурбувався про медицину, чистоту площ, харчування в польових умовах, забезпечення теплими речами.
Таку державу фальсифікаторам виборів не здолати, якщо є розуміння між столицею й окраїнами. Мабуть, скільки стоїть Київ, не бачив він стільки патріотів-українців, представників інших національних меншин. На завершення хочу навести такий приклад. У тролейбусі, що прямував на Майдан, біля мене стояли троє молоденьких дівчат із помаранчевою символікою, мабуть, студентки-першокурсниці. На запитання кондуктора, чи роблять вони це по велінню серця, чи за премію, одна з них відповіла, що вільна Україна для всіх нас буде премією. Хіба можна сказати краще?
Петро ГАЙДУЧИК.
м. Луцьк.