Таке питання виникло, коли прочитала матеріал під назвою „Чи будуть легальними заробітки у Польщі?” у газеті за 7 липня 2005 року...
Валентина КУЦЬ
Таке питання виникло, коли прочитала матеріал під назвою „Чи будуть легальними заробітки у Польщі?” у газеті за 7 липня 2005 року.
Звичайно, підтримуючи такий крок, українська влада, можливо, сподівається на вкладення інвестицій в нашу економіку. Але є ще і людський фактор. А вже перший абзац цієї статті викликає обурення приниженням українців. Варто тільки вдуматись у ці слова: „Є роботи, до яких поляки не схильні, – будівництво, догляд за літніми людьми, інвалідами, дітьми... І є люди, які ці роботи виконують, серед них чимало українців.” Гіршої зневаги годі шукати. Мабуть, не варто розповідати про неназвані „чорні” роботи, які там виконують українці. Кожен це знає по собі. І чи не кожен волинянин на своїй шкурі відчув всю „привабливість” таких заробітків. Можливо, хтось думає, що робить велику послугу українцям. Та ще й на хвилі піднесення після Помаранчевої революції(!). Але ж у цей час вся нація після довгих обіцянок все-таки чекає розбудови своєї держави! А тут ось така „турбота” про українців. „Поляки не схильні до роботи, але до неї схильні українці”. Невже не зрозуміло, що це ображає гідність будь-кого, хто себе поважає. Якщо я не схильна до викидання гною, то я не тримаю корову. Але поляк, за його логікою, тримає корову, бо гній за нього викине українець. Ось тому і звучать з нотками тривоги слова: „Мусимо поспішати. Подібну угоду з Україною вже має Португалія. Незабаром скрізь в Європі буде бракувати працівників, суспільство старіє, а українці – прекрасні працівники”. Чи втішать ці слова справжніх заробітчан? Навряд. Такої похвали заслужили тільки вічні наймити – „нестаріючі українці”. І звісно, що треба поспішати, бо Європа всіх „чорноробів” розхапає! Нам декларували шлях у Європу, але ж ніяк не сподівалася, що в такий спосіб. І сказати про легалізацію як про важливу проблему може сказати тільки той, хто ніколи не працював у Польщі. Тільки той, хто ніколи не чув зневажливого слова „бидло” у свою адресу, тільки той, кому не доводилося гнути спину на пана за мізерну сотню доларів. А пан в свою чергу ще, насміхаючись, повчає, що ви українці – раби і бидло... Всі звикли, що українці – раби і мусять працювати на них. Невже поляки роблять нам дуже добру послугу? Чи не чули ми зовсім недавно з уст тоді ще кандидата в президенти слів: „Ми повернемо мільйони українців із-за кордону...” Прикро визнати, що це були тільки слова. І де ж робота для України, робота на розбудову держави? Замість цього робиться ще один крок до вигнання людей з батьківщини. Не знаю, чи варто акцентувати увагу на важливості проблеми – легалізації наших заробітчан. ЇЇ просто не повинно бути. Мудрі керманичі держав розбудовують свою країну чужими руками. А ми не хочемо будувати своїми. То ж наразі ми маємо важливішу проблему – щоб народ залишився народом, а не просто робочою силою, яка не завжди й потрібна. Щоб люди залишились людьми, а не „бидлом”. Якщо вже зважати на таку проблему, то треба найперше зважати і на те, чому вона з’явилась, чому українці мусять батракувати в інших країнах. Ця проблема набагато важливіша за важливість легалізації.
