Черниця з Індії подає руку тим, хто в біді - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.51 € 27.06
Черниця з Індії подає руку тим, хто в біді

Фото rkc.zp.ua.

Черниця з Індії подає руку тим, хто в біді

Про сестру Ліджі Пайяпілі (на фото) — ​настоятельку монастиря Святого Йосифа згромадження де Сен-Марк, що у селі Павшино на Закарпатті, котра повертає людей до життя, розповідають неймовірні історії. Що ж привело до нас монахиню і за що їй дякують люди?

Дала Богу обітницю — ​і одужала

Уперше черниця приїхала в Україну з християнською місією двадцять років тому. Тоді їй усе довкола видавалося чужим, незрозумілим, тому сестра Ліджі вирішила, що жити тут довго не зможе. А потім раптово захворіла.

Лікарі довго не могли поставити діагноз, аж врешті з’ясувалося, що у неї туберкульоз кісток. У безнадії сестра Ліджі повернулася до Індії, бо хотіла померти тільки вдома. Рік пролежала, але їй не ставало ні гірше, ні краще. Ніхто не міг пояснити, що з нею відбувається. Аж якось черниця почула голос Божий: «Чому ти засудила український народ? Я тебе послав в Україну, щоб була з ним, а ти не захотіла. Тому поверну тебе назад…»

— Я попросила пробачення у Бога, дала обітницю виконати Його волю, і уявіть — ​наступного дня мої аналізи були значно кращі! За якийсь час одужала цілковито. Лікарі засвідчили, що сталося чудо. Так Бог зцілив мене і я переїхала в Україну, — ​розповіла сестра Ліджі.

Спасибі за довгождане «мамо» і «тату»

Зараз до неї їдуть з усіх куточків нашої країни! Часто й вона буває у різних містечках і містах з особливою місією. Сестра Ліджі допомагає тисячам людей віднайти сили в надскладних ситуаціях, однак зазначає, що зцілює не вона, а щира віра і пристрасна молитва.

Торік черниця подорожувала Львівщиною, де зустрічалася з тисячами віруючих, зокрема, й у сусідньому з Волинню місті Червонограді. Очевидці зазначають, що це знайомство залишило слід на усе життя. Нинішнього року побувала на Тернопільщині.

— Я ніколи не просила Бога дати мені дар зцілення, — зізнається сестра Ліджі. — Це не моя воля. Я хотіла скромно жити, робити маленькі добрі справи, про які б ніхто не знав. Тому, коли люди приділяли мені багато уваги, я страждала через це. Та якось мій духовний отець заспокоїв: «Якщо люди зцілюються, і через це славлять Бога — то хай буде так!»

Люди нерідко запитують її, чи має вона якісь «секретики», особливі молитви. Так, відповідає. Це — промовляти щодня сорок разів «Отче наш» упродовж 40 днів.

До сестри Ліджі приходять із різними складними питаннями, з важкими хворобами, сімейними негараздами як до останньої інстанції. Якось до неї приїхав чоловік із хворою мамою. Монахиня помолилась і відчула, через що страждає жінка. Про це розказала синові, й він був просто шокований, оскільки сам працює лікарем і знав діагноз своєї мами.

Запам’яталась також історія про одужання однієї добродійки, яка мала важку інфекційну хворобу головного мозку. Жінка лежала у комі в реанімації, а сестра Ліджі тричі відвідувала її і молилась. Десь через місяць пацієнтка вилікувалась і приїхала у монастир, зустрілась із настоятелькою, з якою раніше не зналася. Жінка сказала, що бачить черницю вже вчетверте, бо попередні рази це було тоді, коли… перебувала у комі. Розповіла, що у сні промайнуло світло в кінці тунелю, а хтось схожий на Ліджі тримав її за руку.

Серед відвідувачів — багато бездітних пар, які після духовних наук та молитов монахині стають батьками. Але, як зазначає сама Ліджі Пайяпілі, її зусиль замало — треба, щоб люди самі постійно зверталися до Бога.

Найголовніші ліки — «Отче наш»

Вона живе життям України. Їздила на Схід, щоб підтримати військових словом, молитвою, попросити у Бога якнайшвидшого припинення кровопролиття, жорстокості та руйнування. Зробити це сестру Ліджі спонукало відчуття, що мусить саме там помолитися про закінчення війни.

— Яка доля чекає Україну? Я не можу відповісти на це запитання, бо не знаю. Все залежить від дій людей, які мають свободу вибору, — розмірковує монахиня.

Часто до неї зі своїми бідами звертаються учасники АТО. Приходять поранені, батьки зниклих безвісти та загиблих військових.

Сестра Ліджі каже, що люди нерідко запитують її, чи має вона якісь «секретики», особливі молитви. Так, відповідає. Це — промовляти щодня сорок разів «Отче наш» упродовж 40 днів. А ще — сповідь і причастя.

— Моє завдання — не зцілювати, а розповідати, як Господь хоче бути з нами. Тому завжди перед молитвою влаштовуємо конференцію на дві години, де я стараюся передати людям слова Бога, — каже сестра. — Коли запитують, як молитися, завжди раджу починати з «Отче наш», бо про цю молитву говорив Ісус. У ній є слова «нехай буде воля Твоя» і «прости нам провини наші». Я дуже часто говорю, що ми маємо багато негараздів духовних, через які хворіє тіло. А найбільша духовна проблема — гріх непрощення. Через це всередині накопичується гнів, що може стати причиною багатьох захворювань. Через прощення, через щиру сповідь людина одужує. Дуже важливо також відвідувати храм, бо саме там ми отримуємо Боже благословення через священика.