Хто захистить пам’ять «русского ивана»? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.42 € 29.76
Хто захистить пам’ять «русского ивана»?

Радянські солдати відпочивають після бою в Берліні (1945 рік).

Фото nevsedoma.com.ua.

Хто захистить пам’ять «русского ивана»?

Чим переймався і з чого дивувався останнім часом спеціальний кореспондент «Газети Волинь» Олег КРИШТОФ

Цього року ми між Чадом та Ефіопією. Це не про позицію у спортивному чи економічному рейтингу, це — ​про щастя. Українці за рівнем щасливості займають 133-тю позицію у світі. Тоді як наші сусіди білоруси, наприклад, на 81-му місці, а громадяни Молдови — ​на 71. Така статистика — ​яскравий приклад того, що щастя не в грошах, адже якщо у цих країнах справи з економікою трохи кращі, ніж у нас, то аж ніяк не удвічі. Щоб хоч трішки, зрозуміти, чого нам так бракує, я запитав практичного психолога Тетяну Горюнову, де знайти щастя на Волині?

Про маленькі міста

— Щастя не залежить від географії, це наш внутрішній стан, те, як ми почуваємо себе у цьому світі. Хоча саме на Волині мені, наприклад, дуже комфортно на відміну від Києва чи Львова. Взагалі кажуть, що людям спокійніше у маленьких містах, до 50 тисяч населення, це, мовляв, продовжує життя…

Не варто ганятися за щастям…

— Це роблять зазвичай люди, які рано чи пізно стають наркоманами, ігроманами, алкоголіками… Тобто ті, хто відриває емоції від реальності. Бо всі почуття — ​це частина нашого життя, й вони мають бути в нашому повсякденні.

Що воно таке?

— Чим масштабніше явище, тим важче його означити. Думаю, не варто сперечатися, що щастя — ​це емоційний стан, тому це річ доволі суб’єктивна, адже неможливо порівняти, хто більш чи менш щасливий. Але, щоб якось його виміряти, вчені вигадують різні параметри, критерії. Наприклад, американці кажуть, що людині потрібно вісім обіймів на день.

Американці кажуть, що людині для щастя потрібно вісім обіймів на день.

Науковці шукали причину щастя в зовнішньому світі і не знайшли. Досліджували, чи залежить щасливість від рівня забезпеченості, повноти сім’ї, — ​втім, усе це не було підтверджено. Люди рідко усвідомлюють своє щастя, а задумуються про це лише в часи негараздів. Ми відчуваємо себе нещасливими, коли порушуються певні емоційні життєві закони. Наприклад, хочеться гучно сміятися, а тобі кажуть, що не можна, вирішив заспівати чи затанцювати на вулиці, а на тебе косо дивляться. Так відбувається, бо ми живемо у суспільстві, і наша свобода закінчується там, де починається сусідська. У сучасному світі ми часто контактуємо не з тими, хто нас підтримує і любить, а з людьми, які тиснуть, критикують, вимагають чогось від нас: на роботі, в транспорті, у школі та армії. Внаслідок такого «невибраного» спілкування відбувається емоційне вигоряння, яке часто і є причиною відчуття «нещасливості». А ще нас із дитинства ніхто не вчить відчувати момент «тут і зараз», ми або тривожимося за майбутнє, або згадуємо минуле, а для щастя потрібно усвідомити теперішнє.

Як бути щасливим у цьому жорстокому світі?

— Страждання теж може викликати щастя — ​щастя перемоги. Недаремно існує вислів про те, що Бог дає людині такий хрест, який вона здатна нести. Але не варто брати чужого, кожен мусить нести свій. Це, напевно, і є одним із секретів щастя.

КОМУ ПОТРІБЕН МОНУМЕНТ ГЕОРГІЯ ЖУКОВА?

Міський голова Харкова Геннадій Кернес заявив, що відновить зруйнований активістами пам’ятник маршалу СРСР. Зрозуміло, що не варто вимагати від очевидно проросійського діяча поваги до пам’яті сотень тисяч українців, яких цей полководець втопив у Дніпрі чи кинув під кулі в останні дні війни у Берліні. Але ж разом з українською текли ріки російської крові. І гинули часто безправні громадяни «необъятной страны», не з вини ворога, а через непомірні амбіції кремлівських людожерів.

Ветеран Другої світової, радянський та російський мистецтвознавець, провідний науковий співробітник та член Вченої ради Державного Ермітажу Микола Нікулін у своїх спогадах про війну описав випадок, який свідчить, що Кернес і компанія сьогодні помочилася на могили солдатів (мовою оригіналу).

«…шоссе расчистилось, машины застыли на обочинах, и мы увидели нечто новое — ​кавалькаду грузовиков с охраной, вооруженных мотоциклистов и джип, в котором восседал маршал Жуков. Это он силой своей несокрушимой воли посылал вперед, на Берлин, все то, что двигалось по шоссе, все то, что аккумулировала страна, вступившая в смертельную схватку с Германией. Для него расчистили шоссе, и никто не должен был мешать его движению к немецкой столице.

Но что это? По шоссе стремительно движется грузовик со снарядами, обгоняет начальственную кавалькаду. У руля сидит иван, ему приказали скорей, скорей доставить боеприпасы на передовую. Батарея без снарядов, ребята гибнут, и он выполняет свой долг, не обращая внимания на регулировщиков. Джип маршала останавливается, маршал выскакивает на асфальт и бросает:

— …твою мать! Догнать! Остановить! Привести сюда!

Через минуту дрожащий иван предстает перед грозным маршалом.

— Ваши водительские права!

Маршал берет документ, рвет его в клочья и рявкает охране:

— Избить, обоссать и бросить в канаву!»


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.