Олександр Романюк з Іриною Завгородньою із Рожищенського району, з якою він грав у парі, та братом Максимом, що супроводжував його на фестиваль.
Ця бронзова нагорода — на вагу золота
Олександр Романюк із Сошичного Камінь–Каширського району після важкої травми пройшов разом зі своєю коханою жорстоку школу виживання і не впав духом. Цього літа він взяв участь у відкритому фізкультурно-оздоровчому фестивалі серед осіб з інвалідністю «Ніколи не здавайся», що відбувався у селі Соловичі Турійського району
Завжди приємно дізнатися щось новеньке із подальшого життя своїх героїв (про Олександра і його дружину Катю газета «Волинь» розповідала торік у публікації «Наречений у візку. Бо Саша + Катя = Любов!», а її донька — місячник «Так ніхто не кохав» — у статті «Іван вижив заради їхньої любові» — на фото внизу.
Тож коли натрапила у ЗМІ на повідомлення, в якому фігурувало прізвище Олександра Романюка, то відразу ж набрала номер його телефону. Хотілося і привітати з бронзовою нагородою на фестивалі, і дізнатися, що нового у житті незвичайної подружньої пари, яка проявила неабияку мужність, аби Сашко після травми не впав у депресію, і зараз не втрачає надії, що чоловік зробить колись перші повноцінні кроки без допоміжних засобів. Як говорила Катя: «Я вірю в це, і готова чекати скільки треба». У телефонній розмові Олександр розповів, що цього разу на фестиваль, де він змагався у грі боча, його супроводжував двоюрідний брат Максим.
— А Катя?
На моє запитання чоловік промовив:
— А Катя якраз була у Польщі…
На заробітки жінка змушена їздити, бо на те, щоб Олександра лікувати, піднімати на ноги, потрібні кошти. Та й навіть у змаганнях брати участь, то треба всі витрати взяти на себе. А відмовитися від них молодий чоловік теж не може і не хоче, бо це частина його життя, спілкування з такими ж людьми, як і він, можливість випробувати себе.
