Переповнила мою чашу терпіння поїздка до Ужгорода. Їхав я автобусом Горохівського АТП...
Анатолій ХАРЧЕНКО
Переповнила мою чашу терпіння поїздка до Ужгорода. Їхав я автобусом Горохівського АТП.
Відразу здивувало, що не було де поставити сумки — багажні відділення були заставлені. Це не були речі пасажирів, а сторонніх людей, які окремо платять гроші, а ящики, мішечки підвозять легковиками. Свої речі пасажири вимушені ставити у проході автобуса. За цим графіком (відправлення о 18.30) автобус завжди заповнений пасажирами. Постійно виходять і заходять і наступають на сумки та вимазують їх. Сидіти декілька годин в автобусі в одному положенні важко. Однак спинки крісел не відкидаються (можливо, поламані). І це в автобусах, де люди перебувають більше 10 годин. О 3.30 ранку мене будить прикордонник і просить пред’явити паспорт. А якби я його не мав, то висадили б з автобуса. Чому на автостанції не попереджають, що на нічний рейс Луцьк—Ужгород потрібно мати паспорт. Їдучи назад, побачив, що уже і частина салону автобуса заставлена багажем. Це що, вантажно-пасажирський транспорт?
