Не все те золото… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.20 € 26.81
Не все те золото…

Волинь-нова

Не все те золото…

Cергій НАУМУК, заступник головного редактора «Газети Волинь»

Видається, ніби ми забули це старе добре прислів’я. І попри те, що нині, в добу інтернету, багато чого можна перевірити в кілька кліків мишкою, й далі залишається якась наївна, ледь не дитяча віра у все написане. Бо так хочеться чуда. От і не сприймає розум інформацію критично

Наш брат журналіст теж має рильце в пушку. «Скажений кіт покусав господиню», «Скажений кіт напав на жінку», «Жінка ледве не померла від укусу скаженого кота». Приблизно так описувала колега інформацію в інтернет-виданнях. Як виявилося, жінка підібрала хворе на сказ кошеня і тому отримує курс профілактичних щеплень. Відчуваєте різницю між «отримує курс профілактичних щеплень» і «ледве не померла»?

Не завжди можна довіряти навіть, здавалося б, авторитетним джерелам. Он, спочатку оприлюднили заяву керівника Офісу Президента Андрія Богдана на звільнення, а через добу виявилося, що це все дурня. Заговорили про підрив довіри до журналістів. А ще більше втратив довіру Офіс Президента, де добу ніхто не спростовував інформацію та не підтверджував. Те саме про недавню ситуацію з обміном заручниками. Досить було російському журналісту Олексію Венедиктову повідомити про обмін (щоправда, до розкрутки інформації волею-неволею долучився і новопризначений Генпрокурор Руслан Рябошапка, поширивши на своїй сторінці у фейсбуці пост про обмін), як усі настільки повірили, що навіть офіційні спростування Офісу Президента та СБУ не одразу подіяли. Коли вже перестанемо купуватися на таку «правдоподібну» інформацію?

Аби не виглядало так, наче я повчаю та ганьблю колег, зізнаюся, що й сам не без гріха. А що вже минуло трохи часу, то розкажу ту історію.

Якось на нараді у Волинській облдержадміністрації розбирали питання про сільське господарство. Вже не пам’ятаю, чи йшлося про сінокіс, чи про жнива, але тодішньому голові не сподобалися цифри з Любешівського району. І не дослухавши до кінця, він вирішив показати крутий характер: звільнити чиновника, який відповідав за цю ділянку в районі. Мовляв, незважаючи на прізвище (а значить незважаючи й на реальні заслуги та прорахунки людини). Ну а я, піддавшись дурній магії начальницького слова (ну як, це ж сказав голова ОДА та ще й для преси), та й одразу в газету — ​«Звільнили такого-то чиновника».

Пройшло з пів року чи більше (доволі чималий термін, аби начальницьке розпорядження було втілене в життя). Я вже й забув про ту замітку. Аж якось на чарівній Любешівщині мені показали на одного чоловіка: «Он той, кого ви звільнили. А він ще й досі працює». Ото було незручно. Я поповибачався перед «звільненим». Добре, що він виявився незлостивим. Ми навіть потоваришували після того випадку.

Але я зарубав собі на носі: навіть сказане великими начальниками не завжди правда, а блищить не тільки золото.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.