Що привіз з Америки «німецький» фермер Павло Давидюк? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 23.50 € 26.26
Що привіз з Америки «німецький» фермер Павло Давидюк?

«У колег із США не тільки перебирали досвід, а й вчилися партріотизму».

Фото з архіву Павла ДАВИДЮКА.

Що привіз з Америки «німецький» фермер Павло Давидюк?

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фелікс АГРО» ще відносно молоде — ​засноване 2006 року, але вже добре відоме як сільськогосподарське підприємство Ківерцівського району з вирощування зернових і технічних культур. Про нього знають не тільки в нашому краї, а й за межами України

«Вивчаємо передовий досвід, бо хочемо йти в ногу із часом»

У чому ж секрет вашого успіху? — ​запитую в директора «Фелікс АГРО», 37–річного Павла Давидюка.

— У праці та любові до неї, — ​усміхається пан Павло. — ​Починали ми з 450 гектарів на землях Олицької селищної ради. За декілька років збільшили площу майже до двох тисяч, і зараз маємо десь приблизно 2700 га землі. У штаті працює 25 осіб. Займаємося вирощуванням майже всіх сільськогосподарських культур, починаючи від цукрового буряку і закінчуючи пшеницею, ячменем, горохом…

У ваше господарство, пам’ятаю, возила обласна й районна влада керівників сільського господарства, щоб подивитися, як працює техніка, ще не знана на наших полях.

— Так, були й тут обласні семінари аграріїв. Стараємося вже переходити з вживаної техніки на іншу, сучаснішу. Купуємо нову, що дає можливість зменшувати навантаження на людей. Покращуються умови їхньої праці. У своїй роботі стараємося дотримуватися технології української, а також вивчаємо передовий досвід. Часто їздимо на навчання і стажування до Німеччини, інших країн Європи. У цьому році побували з групою фермерів у Сполучених Штатах Америки.

«За океаном найбільше вразили елеватори — ​скоро такі будуть і в Україні»

Це фермери Волині?

— Ні, я один був. Інші представляли Житомирську, Рівненську, Миколаївську і Херсонську області. Мали змогу ознайомитися з новими технологіями. Для себе виявили таку диковинку: запитуючи там в одного з фермерів, що саме вони вирощують, почули: «30 років, які пам’ятаю, ми, крім кукурудзи, нічого не сіяли». Тобто кукурудза сіється в монокультурі.

І сівозміни нема жодної?

— Так, сівозміна відсутня. Але при тому там зовсім немає погіршення ґрунтів. Вони дуже хорошої якості.

Тобто якась спеціальна технологія запроваджується?

— Вони взагалі не застосовують будь–якої оранки. Йде лише культивація. Техніка широкозахватна. Ми були в господарстві, де 1700 га, плюс мають свій елеватор. Працюють тільки батько і син, а на сезон наймають лише четверо людей.

І це на 1700 гектарах?

— Так, але вони займаються в основному кукурудзою: 95 відсотків — ​кукурудза і 5 — ​соя. Інше господарство, в якому переймали досвід, було м’ясного типу. Скажу, що з вирощуванням худоби там приблизно така ж ситуація, як і в нас: ті, хто не має тваринництва, живуть набагато краще, як ті, хто має. Відчутно, що тваринницька галузь трохи гальмує і тягне назад розвиток такого господарства. Але які там дотації дають фермерам–тваринникам!

Були також ми на елеваторі. Ця тема цікава для нас і, я думаю, в майбутньому — ​й для України. Тому що фермери об’єднуються і будують для себе елеватор, щоб не бути залежним від посередників і якихось інших структур. Він зводиться на одночасне, у 200 тисяч тонн зберігання продукції. За сезон роблять два оберти, тобто 400 тисяч тонн зберігання.

Вочевидь, були й речі, які захопили вас як молодого керівника сільськогосподарського підприємства України?

— Цікавою була сама робота елеватора: від в’їзду і до вивантаження продукції там це займає всього лиш півтори хвилини! Сто вагонів — ​кожен по 100 тонн — ​вантажаться за десять годин. Десять тисяч тонн — ​за десять годин, ​тобто за світловий день. Дуже сучасний елеватор, і все автоматизовано — ​від взяття зразків до аналізів продукції.

«Здається, у нас в сім’ї підростає ще один аграрій»

Прогресивний досвід, набутий під час таких візитів, безумовно, сприятиме подальшому розвитку і вашого господарства. Адже такі стажування дають багато для вдумливого перспективного керівника. Хоча на Волині ви маєте достатній авторитет і є керівником одного з найкращих господарств.

— Цьогорічна погода в районі не була сприятливою. Стояла посуха, коли наливалося зерно. На вид зернові виглядали набагато краще. Але тим не менше, ми вийшли на круг по пшениці в районі 70 центнерів, ріпаку — ​37. Вже почали збирати пізні культури, сою.

А де вчився й набирався досвіду молодий аграрій?

У своїй роботі стараємося дотримуватися технології української, а також вивчаємо передовий досвід.

— Навчався в Тернопільській академії народного господарства. Під час цього виграв грант і поїхав до Німеччини на стажування та практику. Було 15 білорусів і 15 українців, але на навчання до сільськогосподарської школи Західної Німеччини відібрали з нас лише чотирьох, у тому числі й мене. Повернувшись в Україну, працював у Тернополі. Отримав пропозицію переїхати на Волинь. Для мене то спершу було диковинкою. Але в принципі вибір був зроблено правильно!

Казали тоді в районі: «Боже, такий крутий приїхав із Німеччини в Ківерцівський район господарювати…»

— Волинь мені також близька, адже мій батько з Камінь–Каширського району. Там зараз живуть мої дід і баба. Я наполовину вже був волинянином, як каже моя мама. А вже 13 років керую тут фермерським господарством. Кров моя оновилася, як зауважує моя дружина, вже тут. Вона — ​волинянка, родом із Любомля. Маємо двох діток — ​синочка Захара і донечку Ярославу. Впевнений, що росте в сім’ї майбутній фермер. Бо привіз із поїздки трактор, він побачив, що з сумки розпаковую, як взяв, то вже й не випускав з рук. Наступного ж дня стукав по порожній сумці, вимагаючи: «Трактор, трактор!..»

Скільки ж років синові?

— Рік і три місяці.

А де дружина працює?

— Наталія — ​головний бухгалтер на фірмі. Проживаємо в Луцьку. А за потреби, у жнива, я обов’язково тут.

Люди вас дуже люблять і поважають на Волині. А ще й у Німеччині не забувають…

— Мене й кличуть тут «Німець», «Пашка–німець» (усміхається).

А як склалася назва господарства?

— У нас чотири співвласники і один з них — ​Фелікс. Так і вирішили назвати господарство. Хоч спочатку людям було й незвично…

Зате тепер назва «Фелікс АГРО» звучить гордо та є взірцем дбайливого господарювання на землі. Підкорення нових горизонтів вам, пане Павле!

Людмила ЯКИМЧУК

«І ми взяли за океан наш прапор».
«І ми взяли за океан наш прапор».

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.