«Ніколи не шкодую про свої рішення» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.46 € 26.94
«Ніколи не шкодую  про свої рішення»

Валерій Курстак (крайній справа) разом із колегами-депутатами.

Фото з особистого архіву Валерія КУРСТАКА.

«Ніколи не шкодую про свої рішення»

Чому депутат Волинської обласної ради Валерій Курстак найбільше турбується про розбудову прикордонної інфраструктури і діяльність митниці, що за виклики зараз стоять перед Нововолинськом, який він представляє у законодавчому органі краю, чи мріє потрапити у волинський парламент у наступній каденції — про це читайте в інтерв’ю

«Хвилює те, що досі немає нормальних умов для автоперевізників під час закордонних рейсів»

— Валерію Люцляновичу, помітно пожвавилася робота постійної комісії з питань міжнародного співробітництва, зовнішньоекономічних зв’язків та інвестицій, коли ви її очолили. Що відносите до пріоритетів?

— Звісно те, що пов’язане з діяльністю нашої Волинської митниці, зокрема, розбудовою інфраструктури на ділянках українсько–польського та українсько–білоруського кордонів, боротьбою з корупцією та контрабандою, вирішенням проблеми черг вантажного транспорту на міжнародному автомобільному пункті пропуску «Ягодин». А також — перспективою розвитку транскордонного співробітництва, відкриттям нових пунктів пропуску, підвищенням інвестиційного потенціалу регіону. Адже від того, яке враження складеться в іноземців під час перетину кордону з нашою країною, залежить багато. Якщо говорити про причини небажання інвесторів співпрацювати з Україною, то це одна з тих, яка лежить, так би мовити, на поверхні і яку можна усунути. Хвилює нашу комісію те, що досі немає нормальних умов для автоперевізників під час закордонних рейсів. Саме тому кілька разів на ній слухали питання про розбудову терміналу в районі Ягодина стосовно підтримання інвестора, вважаючи, що на часі створення інфраструктури, яка б відповідала європейським нормам, а разом із тим служила підґрунтям для надання нових робочих місць. Не витримують жодної критики прикордонні переходи з Білоруссю, вигляд яких нагадує радянщину в гіршому розумінні цього слова. З метою прийняття правильного рішення разом із колегами Юрієм Гупалом та Аллою Лісовою здійснювали виїзні засідання, на яких мали можливість побачити ситуацію зблизька, вислухати всі сторони.

— Неодноразово обговорювали питання критичного стану нововолинських вугільних підприємств. Чи є якісь позитивні зрушення?

— Проблема шахт накопичувалася роками. А оскільки її ніхто ґрунтовно не вирішував, то й маємо критичну ситуацію. Наше завдання з колегою Аллою Лісовою (працюємо в одній фракції і в одній комісії) — максимально долучити всіх депутатів до протестного голосу, який мають почути в Кабміні та профільному міністерстві. Особливо в частині добудови шахти №10, яка є стратегічно важливим об’єктом не лише для регіону, а й для країни.

«Не зовсім справедливо, що володимир буде центром, а не шахтарське місто»

— Які ще питання стосовно Нововолинська доводиться відстоювати в сесійній залі?

— Радує те, що за роки депутатства нам вдалося взятися за капітальний ремонт фасаду однієї з найбільших шкіл Нововолинська — №2. Будемо й надалі лобіювати виділення грошей на завершення розпочатого, адже це — безпека наших дітей. Зверталися за підтримкою до народних депутатів для того, аби розблокувати фінансування реконструкції приміщень під амбулаторії сімейної медицини. Підрядники вклали чимало вже власних коштів і мають намір до холоду здати в повній готовності об’єкти, які дуже потрібні нашим виборцям, адже в Києві ніхто тим не переймається. Певний ажіотаж викликало прийняте на останній сесії обласної ради рішення рекомендувати Нововолинській міській раді долучитися до співфінансування Нововолинської спеціальної школи №9. Незважаючи на те, що в ній навчається більшість дітей з різними вадами розвитку з шахтарського міста, робитимемо все для того, щоб умови їхнього перебування там не погіршилися. Тому нововолинські депутати не підтримали цього рішення, хоча дехто з керівництва міста хотів би звинуватити нас у невідстоюванні цього закладу.

Не витримують жодної критики прикордонні переходи з Білоруссю, вигляд яких нагадує радянщину в гіршому розумінні цього слова.

— Суперечка розгорнулася навколо того, де під час майбутнього укрупнення районів має бути центр — у Нововолинську чи у Володимирі–Волинському?

— За попередніми пропозиціями, розробленими у Міністерстві розвитку громад та територій, центром значиться княже місто. Однак це не зовсім справедливо. На мою думку, саме навколо Нововолинська як перспективного промислового міста повинні об’єднатися інші райони. Зрештою, є чітко виписані критерії, як саме відбудеться укрупнення, і їх треба дотримуватися. Тоді не буде жодних непорозумінь.

«Доки триватиме війна — доти я буду волонтером»

— Валерію Люцляновичу, у Волинській обласній раді вас зараховують до так званої більшості. Чи завжди тиснете на кнопку так, як вирішила вона?

— Я вважаю себе людиною самодостатньою, на яку стовідсотково вплинути важко. Переконати в чомусь — так, через що з сумнівних питань завжди консультуюся і дослухаюся до аргументів. Але за всі роки депутатства за великим рахунком жодного разу не пошкодував про те, як проголосував. І знаю, що коли доведеться готувати якісь заяви або запити стосовно звернень нововолинських виборців, колеги мене підтримають. Непокоїть дуже те, що в нас обмежені можливості щодо матеріальної допомоги людям для лікування важких хвороб. Бачиш вдячність в очах, коли виділяєш навіть тих кілька тисяч на чергову «хімію». Шкода лише, що попередній губернатор Олександр Савченко штучно заблокував бюджет, через що навіть ті невеликі гроші, які могли стати рятівною соломинкою для деяких людей, надійшли із запізненням. І за це нікому відповісти.

— Вас знають волиняни як волонтера, який більше ста разів побував на передовій. Чи продовжуєте цю благородну справу?

— У попередні роки такі поїздки здійснював майже щомісяця. Цього вимагала ситуація. Зараз рідше, останній раз завіз багато подарунків, необхідні запчастини. Хоча й досі мені телефонують колишні і теперішні бійці, їхні батьки, офіцери, які перебувають в зоні ООС, запитують, коли приїду. Доки триватиме війна — доти я буду волонтером.

— На старті — місцеві вибори. Чи хотіли б потрапити в облраду ще на одну каденцію?

— Наразі відповісти важко. Все буде залежати від кількох важливих чинників, про які не вважаю за потрібне говорити зараз. Хоча буде неправдою сказати, що мені не подобається бути причетним до якихось важливих справ, подій, якими живе наша область. Особливо приємно, коли вдається допомогти конкретній людині.

Роксолана ВИШНЕВИЧ.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.