Про футбол. Дівчачий…
Скільки себе пам’ятаю, гасав із м’ячем. Для нас, сільських дітей, похід у ліс по гриби чи ягоди та гра у футбол були головними розвагами. Не розлучався з круглим і в дорослому віці. Азарт, боротьба, красиві комбінації — заради усіх цих речей у нашій строкатій футбольній компанії збирались люди найрізноманітніших професій
Але все одно був заскочений вибором меншої доньки, коли вона, обираючи якусь спортивну секцію, несподівано вимовила слово «футбол».
— Ти ж дівчинка!
— Ну і що?
Ну що… спробуй. Це вголос. Усе одно кинеш і підеш кудись на танці. Це в думках.
Не кинула. І увечері на шкільному стадіоні Мирося була єдиною дівчинкою, яка перепасовувалась з татом…
У травні минулого року у Києві відбувся фінал Ліги чемпіонів. Матч між «Реалом» та «Ліверпулем» проходив на Олімпійському стадіоні. А двома днями перед тим на стадіоні «Динамо» імені Валерія Лобановського йшла фінальна гра жіночої Ліги чемпіонів. І от ми поїхали з донькою на неї подивитись. За головний трофей змагались «Ліон» із Франції та «Вольфсбург» із Німеччини. Там мій скептицизм щодо жіночого футболу розвіявся остаточно. Швидкість, техніка, комбінації, боротьба на межі сил, емоції — все це було, і від футболу глядачі отримали справжню насолоду.
… — Ти ж дівчинка, що він тобі дає? — це вже наш педіатр запитав Миросю, коли вкотре побачив синці на її ногах.
— Радість, — після короткої паузи одним словом відповіла вона.
Я не став додавати, що поруч із радістю є і сльози від невдач («підвела команду», «не вийшов фінт») чи від фізичного болю.
Дитина займається у футбольній секції дівчаток. Їй ще пощастило, бо часто вони мусять бути білими воронами у хлопчачих командах. Не усі з них, звісно, стануть потім футболістками. Але головне не це — головне, що зараз вони разом роблять улюблену справу. Це видно. Вони — команда! (Хоча, буває, навіть деякі батьки не витримують емоційної напруги, коли бачать, як борються на полі їхні доньки, та інколи покидають гру).
До речі, фінал жіночої Ліги чемпіонів у Києві був останнім спільним для жінок та чоловіків. Далі вони проходять окремо. Це зроблено для того, щоб більше популяризувати жіночий футбол, який у багатьох європейських країнах стрімко набирає обертів. Наші гравчині зі збірної України приїздять під сильними враженнями із міжнародних ігор, коли десь в Ірландії збирається повний стадіон і, вболіваючи, всю гру співає пісень.
А у нашому славному Львові у вересні цього року на матчі проти сильної жіночої збірної Німеччини стадіон був майже порожній. Початок гри чомусь призначили на 17–ту годину та ще й у будень. Прикро. Бо переконався, що футбол — чудова гра у виконанні як чоловіків, так і жінок. Гра, що здатна дарувати радість усім.
