«У нас потрібно доказати, що ти гідний іти в бій, це — ​не покарання, це — ​честь» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 23.56 € 26.24
«У нас потрібно доказати, що ти гідний іти в бій, це — ​не покарання, це — ​честь»

Волинь-нова

«У нас потрібно доказати, що ти гідний іти в бій, це — ​не покарання, це — ​честь»

В українських добробатах негласно проходили вишкіл й офіцери Збройних сил. Про це я почув торік під час волонтерської поїздки на Донбас. Після відвідин кількох підрозділів ЗСУ ми потрапили в саме лігво націоналістів — ​на тренувальну базу Української добровольчої армії. Там дивувало все: неймовірна самоорганізація, дисципліна, порядок, технічне і матеріальне забезпечення, а головне — ​люди: те, що вони розповідали і як пояснювали свої мотиви і вчинки

Думаю, зараз не варто називати їхні імена та позивні. Історія із засудженим в Італії нацгвардійцем Віталієм Марківим змушує про це задумуватися. Тим паче, Нацгвардія — ​це офіційна державна структура, а УДА була неформальним об’єднанням. Я не міг зрозуміти, як озброєні до зубів люди без жодних офіційних повноважень можуть перебувати у прифронтовій зоні на 5–му році війни. Мені пояснили, що є певні негласні домовленості з СБУ та ЗСУ. Крім того, Ярош, який очолював це формування, на той час був народним депутатом, і це, ймовірно, також впливало на ситуацію.

Ми завітали до добровольців разом із музикантами, які бували тут не раз. Втім, прийти на концерт для більшості бійців батальйону виявилося проблемою. Тутешній розпорядок дня не передбачав таких заходів, і порушувати його ніхто не збирався, навіть заради гостей. Врешті, хто не виконував жодних завдань, у кого не було на той час занять, слухали виступи, хтось підходив. У приміщенні, де відбувалася зустріч із волонтерами, на стіні висіли фотографії загиблих… Це, а ще суворі та втомлені обличчя присутніх, переконували, що тут не просто граються у солдатів, що близько війна.

Про якість вишколу в добровольчій армії свідчить те, що деякі офіцери Збройних сил приходили сюди здобувати вміння та навички. 

Нам показали, як проходить навчання тих, хто потрапив на вишкіл в УДА. В просторій аудиторії молодим людям розповідали щось із військової медицини. На стендах — ​анатомічні атласи, плакати. Заняття проводив практикуючий тренер — ​людина, яка сама не раз рятувала поранених. В іншому приміщенні ми побачили зразки десятків видів зброї, що використовувалися як наочність. Тут були і радянські розробки, і трофейна, доволі нова продукція російського оборонпрому. Наскільки я зрозумів, тут вчили двох принципових речей: як вижити і як знищити живу силу й техніку противника. До речі, саме у такому формулюванні, бо коли з моїх вуст прозвучало слово «вбивати», мене виправили: мовляв, «ми — ​не вбивці». Та й для того, щоб брати участь у бойових операціях УДА, добровольці мали пройти чимало випробувань.

«У нас потрібно доказати, що ти гідний іти в бій, це — ​не покарання, це — ​честь», — ​заявив мені один із командирів підрозділу. Про якість вишколу в добровольчій армії свідчить те, що деякі офіцери Збройних сил приходили сюди здобувати вміння та навички.

Також хлопці розповідали, що вони виграють перед ЗСУ в мобільності та оперативності. Коли виникає загроза, не завжди підрозділи української армії через різноманітні обмеження могли відреагувати вчасно. Траплялося, що добровольці знищували людей та техніку противника, а нагороди за це отримували службовці офіційних підрозділів. Щоправда, свої премії приносили бійцям УДА…

Цього літа добровольців відправили по домівках, а на початку осені майже не поміченою пройшла новина «Бійці батальйонів ім. Шейха Мансура, ОУН та 8–го батальйону Української добровольчої армії прийняли рішення добровільно передати залишки зброї поліцейським».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.