Єдина на Волині братська могила воїнів УНР збереглася в селі Мильськ Рожищенського району - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.95 € 30.40
Єдина на Волині братська могила воїнів УНР збереглася в селі Мильськ Рожищенського району

Валерій Куденчук, один із тих, хто встановлював цей хрест, нині ініціює його відновлення

Фото Сергія НАУМУКА

Єдина на Волині братська могила воїнів УНР збереглася в селі Мильськ Рожищенського району

У ній поховано близько 20 вояків із загону отамана Ілька Струка, який брав участь тут у боях 99 років тому

«Це був тяжкий для нас бій, бо ми були оточені ворогом зо всіх боків. Я мав при собі лише сто двадцять чоловік кінноти і шістдесят чоловік піхоти — ​при шести кулеметах… Ми були загнані в болота Стоходу, де просиділи у воді з боєм цілі сутки. Об одинадцятій годині ночі ми вилізли з води і, прорвавши смугу Башкирської дивізії, пробралися через старі окопи… й напали на ст. Рожище, яку взяли з боєм. Далі перепливли через Стир… Відпочивши добу в лісі, ми вирушили на  Колки, які взяли з боєм, і захопили частину обозу 12–ї більшовицької армії. Із ним рушили до річки Горинь, де, захопивши переправу, перебралися на другий бік…» — ​так писав у спогадах отаман Ілько Струк, що їх наводить Роман Коваль у своїй книжці «Отаман Орлик».

Це трапилося в липні 1920 року, коли загін Струка під час переправи через Стохід оточили червоні башкири. До того був відступ разом із союзниками–поляками від Києва аж до Західного Бугу.

Бій проходив біля села Мильськ нині Рожищенського району. З тих часів на місцевому кладовищі збереглося поховання. Це єдина на Волині (принаймні про інші ми не знаємо) братська могила воїнів УНР.

— Отут десь поруч була хата, у якій збиралася молодь, — ​розповідає вчитель історії Мильської школи, крає­знавець Валерій Куденчук, який про згаданий бій почав розпитувати старожилів ще у 1980–х. Його інформація трохи відрізняється від спогадів Струка. — ​Наші хлопці вибралися зі Стоходу і в тій хаті вечоркували, ночували. А під ранок башкири дізналися про них і рвонули сюди. Хлопці, ще напівсонні, стали відстрілюватися, їх розсіяли. Тоді загинуло приблизно 20 вояків. Називали різні цифри полеглих: 18, 20, 22, 24. Хоча й червоних багато поклали.

Наступного дня приїхали відомі рухівці Олександр Гудима, Геннадій Кожевніков, Мелетій Семенюк. А скільки кадебістів нагнали! Вже мені ледь гаплик не настав. І з роботи хотіли вигнати.

Це все краєзнавцеві розповідала, зокрема, Ніна Дем’янівна Лавренюк. Нині вона мешкає у Здолбунові Рівненської області. Та й інші старожили Мильська добре пам’ятали башкирів. Ті хапали все, що потрапляло на очі, а їздили на шкапах, які ледь–ледь ходили. Червоні «визволителі» забирали в людей добрих коней, натомість залишали своїх дохляків.

— Після бою башкири наказали мильщукам не хоронити вояків отамана Струка, мовляв, нехай звірі тягають трупи, а круки їм очі вибирають, — ​продовжує оповідь Валерій Куденчук. — ​Але увечері селяни, зокрема Дем’ян Лавренюк та його син Іван (уся їхня родина була в УПА, одні загинули, інші потім були вивезені), возами позвозили вбитих. Похоронили і поставили хрест.

Цей знак стояв до кінця 1950–х років, а може, й довше. Але якось за одну ніч він зник. Невідомі святотатці зрізали його і забрали із собою. Пройшло чимало літ. Молодші вже й не знали про існування могили, але багатьом жителям Мильська було відомо і про неї, і про знищений хрест, і про полеглих вояків армії УНР.

У 1991 році місцеві активісти Петро Гаврилюк та Валерій Куденчук запропонували відновити могилу. Запланували зробити це 1 травня. Але щось не вийшло, і заходи перенесли на наступний день. А куди подіти вже готовий хрест? Валерій Куденчук організував кількох чоловіків, і вони заперли його… в шкільну спортивну кімнату. Там він і переночував.

— Наступного дня приїхали відомі рухівці Олександр Гудима, Геннадій Кожевніков, Мелетій Семенюк. А скільки кадебістів нагнали! Вже мені ледь гаплик не настав. І з роботи хотіли вигнати. Мовляв, яке ти мав право хрест заховати в школі? — ​пригадує Валерій Миколайович. — ​Хрест встановлювали в урочистій обстановці 2 травня 1991 року. Тоді вперше в нашому селі підняли жовто–блакитні прапори, вперше прозвучав Гімн України.

На жаль, у метричних книгах церков Мильська та навколишніх сіл немає записів про похорони вояків УНР. Адже ховали їх таємно. Та й звідки могли знати селяни чи сільський священник, як звати загиблих?

Наступного року виповнюється сто літ від пам’ятного бою вояків отамана Струка із червоними башкирами. Тож Валерій Куденчук звернувся до влади, аби на могилі встановити гідний пам’ятник. Адже ті хлопці полягли і за нас з вами.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.