Пам’яті Бульйона. Колонка Олега Криштофа - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.44 € 26.43
Пам’яті Бульйона. Колонка Олега Криштофа

Волинь-нова

Пам’яті Бульйона. Колонка Олега Криштофа

Бульйон міг би стати чудовим символом дурості, безвідповідального ставлення до тварин і чужого майна. Єдине, що цьому заважає, — він був надто красивим, щоб ілюструвати такі негативні поняття. Цим кулінарним терміном ми з дружиною назвали свою першу «дитину» — рудого пітбуля з блакитними очима

Нам обом було трішки за двадцять, жили на орендованій квартирі, я ще вчився, жінка намагалася працювати. Майже нічого не заробляли. Чому майже? Ну бо ж знайшли десь 300 гривень, щоб купити того ангельської краси цуцика. Про що тоді думали? Маю підозру, що орган, який відповідає за процес думання у цьому доволі дорослому віці, у нас ще не сформувався.

Так от, Бульйон, або Бульчик, а коли напісяє серед хати (чужої!!!), то Буль, був надзвичайно кмітливою твариною (особливо на фоні господарів): швидко навчився проситися в туалет, за командою сидіти і без команди гуляти поруч. Ми купували всякі книжечки про особливість породи і загалом про догляд за собаками. Зробили йому всі необхідні щеплення, підрізали вуха, годували рекомендованим ветеринаром кормом. Траплялися випадки порушення дієти: якось помітили, як у його миленькій пащі зникає чималенький хек, який розмерзався на кухні. Догляд за улюбленцем вимагав грошей, тому сигарети мені доводилося «стріляти» на вулиці.

Пес ріс, як на дріжджах. За темпераментом, схоже, був сангвініком, ніколи не опускав носа, любив спілкуватися (чим щораз більше лякав оточуючих) і активно вивчав простори однокімнатної квартири.

Пес ріс, як на дріжджах. За темпераментом, схоже, був сангвініком, ніколи не опускав носа, любив спілкуватися (чим щораз більше лякав оточуючих) і активно вивчав простори однокімнатної квартири. І, як би це не було прикро, інтер’єр від цього добряче псувався, як наслідок — страждали власники житла. Зауваження (м’яко кажучи) нам робили, але не виганяли (дай Боже їм здоров’я!). Отож, як ви гадаєте, які висновки з названих обставин зробило молоде подружжя? Все правильно — утрьох жити нудно, нам потрібен ще один співмешканець. Ним став… хом’як Грицько. Той також був оптимістом, але, на відміну від Бульчика, свою активність проявляв уночі. Отож 24/7 в нашій оселі брати наші менші влаштовували свої «тусовки». Але раптом усе пішло не так. Якось ми, вочевидь, забули замкнути клітку, в якій мешкав Григорій, і пішли з дому… Ввечері хом’яка вже не було (до речі, планую написати монографію «Куди зникають домашні гризуни, або «Бермудський трикутник»: між кліткою, шафою та диваном», досвіду ж вистачає). Всі пошуки виявилися марними. Бульйон не «коловся». Та ми його і не звинувачували ні в чому.

Невдовзі після трагічного зникнення Грицька в господарів квартири увірвався терпець — і вони попросили нас з’їхати. Бульйон перебрався в село до батьків, де ще кілька років ганяв по городі свиней (вони тоді чомусь втікали із хліва). Згодом захворів і помер. А ми, напевно, більш ніколи не заведемо собаку…