Свою кохану дружину він називав пестливо «моя Коха» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.87 € 29.93
Свою кохану дружину він називав пестливо «моя Коха»

Володимир Винниченко зустрів свою істинну любов.

Фото upload.wikimedia.org.

Свою кохану дружину він називав пестливо «моя Коха»

Жінки любили Володимира Винниченка віддано і відчайдушно і, потрапивши у поле його незбагненної притягальної сили, готові були заради нього на все

А він охоче заводив романи з багатьма, слідуючи в житті своєму ж принципу: «Кохати можна одночасно двох, трьох, п’ятьох, стільки, скільки вистачить сили тіла і вогню. Любити одночасно можна тільки одного. Врости можна тільки в одну душу, і одна душа тільки може прийняти всю істоту до кінця». Любов’ю письменник називав почуття до тієї жінки, від якої б хотів мати дітей і створити сім’ю. Таку обраницю він шукав дуже довго, а в ході цього пошуку заводив романи, ставив експерименти із закоханими в нього представницями прекрасної статі, спостерігав за розгортанням любовних сюжетів, а потім переносив їх у свої твори.

Часом роман-флірт перетворювався на життєву драму чи навіть трагедію. Так сталося з Катериною Голіцинською, яка хотіла покінчити життя самогубством, Софією Задвиною, Марією Барановою, Аллою Пігуловою, Люсею Гольдмерштейн, стосунки з якою завершилися смертю їхнього сина.

Листування з Люсею Гольдмерштейн обірвалося аж у 1911 році, коли в житті Винниченка з’явилася Розалія Лівшиць — ​його люба Коха, як пестливо називав він свою кохану дружину, з якою навіки пов’язав свою долю. Днем одруження вони вважали 28 березня 1911 року. Через вісім років, у 1919-му, Винниченко напише у своєму щоденнику: «Завтра роковини нашого шлюбу. Ніхто, крім нас двох, про цей день не знає. Тільки ми вдвох, він тільки наш. Нас вінчали скелі, сосни, море, сонце, нам кадили духом вереси, нам співали хвилі моря…»

Кохати можна одночасно двох, трьох, п’ятьох, стільки, скільки вистачить сили тіла і вогню. Любити одночасно можна тільки одного.

Роза все знала про Люсю, все розуміла і хотіла з нею познайомитися. Люсі Винниченко також згодом повідомив про те, що нарешті він одружився і знайшов ту, яка відповідає його вимогам, ту, яку шукав. Пропонував Люсі приїхати до них у Париж і мати дружні взаємини. Однак для Люсі це була драма, адже «сім’я» — ​це означає діти, а її дитина померла. Люся прощається з Винниченком, і на цьому обривається їхнє листування.

Володимир Винниченко зустрів свою істинну любов, жінку, з якою б хотів родити дітей. Вони обоє мали велике бажання стати батьками. Чоловік мріяв побачити обличчя коханої, схилене над їхньою дитиною. «Ти будеш святою матір’ю. Коха! Ти знаєш, я не раз думаю про тебе в цьому стані. Ти вся будеш промінитися материнством…» — ​писав він. Однак у 1916 році Розалія Яківна перенесла нещасливу вагітність. Це була трагедія для обох.

Життя й справді ніби поглузувало з них. Даруючи випадкових небажаних дітей безлюбовним подружжям, природа жорстоко обминула людей, що готувалися, мріяли, всім серцем бажали сина чи доньку, які могли б стати вінцем цієї любові. Винниченки так і не змогли змиритися з фактом неможливості мати нащадків, уживали різних заходів, аби змінити ситуацію. У 1925 році Винниченко пише: «Коха старанно робить усе, щоб здійснити нашу мрію. Дитина — ​як губка всмокче весь величезний запас любови і ласки…». Але чуда так і не сталося.

… Пройшовши вир революційної політичної боротьби, подружжя в 1920 році назавжди залишає Україну. Після п’ятирічного життя в Німеччині переїздять до Парижа, а згодом — ​на хутірець-садибу «Закуток» біля міста Канни, у громаді Мужен, департаменту Приморських Альп. На придбаній території була напівзруйнована стара двоповерхова хата — ​колишня пекарня, якій виповнилося 250 років і яку називали «Ле Фур» (піч) — ​та запущений сад-город. Страшенні бідування, виснажлива фізична праця, літературна діяльність, філософські роздуми над сенсом людського життя, постійна туга за Україною і піклування про її долю — ​усе це стало основним змістом життя Винниченка у Франції.

Марина ЛУГОВА

У містечку Мужен на півдні Франції знайшли свій останній спочинок перший український прем’єр, письменник, художник Володимир Винниченко (він помер 6 березня 1951 року) і його кохана дружина Розалія Яківна Винниченко. Після їхньої смерті «Закуток» втратив свою душу, хоч господарями його стали художники — ​вихідці з України.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.