З вулиці, що напроти складу, де знаходяться отрутохімікати і на які капає дощ, вже декількох людей за короткий термін похоронили з одним і тим же діагнозом — онкозахворювання...
Богдан ЯКИМ, член Національної Спілки журналістів України, депутат Горохівської районної ради, митрофорний протоієрей
Наш народ не є таким наївним, він добре розуміє, що так відразу поліпшити економічне становище важко, але він німіє від подиву, коли спостерігає байдуже ставлення до його болючих проблем, коли, як і колись, вистоює у передпокоях розкішних кабінетів і не може місяцями потрапити до керівної особи.
Тим часом влада — то не лише бюро, офіційний департамент, але в першу чергу інститут справедливості. Любов до ближнього на рівні влади — це пошана до отих «рабів німих», що під дверима. Хай не завжди економічна, але обов’язково психолого-моральна підтримка! Забігаючи вперед, зазначу, що маємо виразні ознаки глибокої духовної кризи, морального занепаду. Всі інші причини, які називають економічними, соціальними тощо, є похідними. Придивімося ближче до людської поведінки: політик, що обіцяв народові достаток, дбає лише про себе, урядовець, що потопає в м’якому кріслі, байдужий до відвідувачів, які несуть йому свої жалі й надії; продавець тільки те й робить, що думає, як обважити; підлітки чекають у брамі, кого б роздягнути чи витягнути мобільний телефон... Це страшна моральна деградація, що стронцієвими плямами вражає духовну структуру і окремої особи, і суспільства загалом. Мені чомусь здається, що з часу проголошення Незалежності не знайдеться такого села чи селища, де б настільки зневажливо влада ставилася до громади, як до селища Сенкевичівка в Горохівському районі. А Сенкевичівка — це колишній районний центр. Ось деякі факти. У 90-их роках в селищі працювали такі підприємства, як ПМК, продовольчий, асфальтний заводи, хлібопекарня, заготконтора, агротехсервіс, виробниче підприємство «Родючість», відгодівельник, нафтобаза (до речі, вмістимість цистерн — 3 тис. кубів), склади мінеральних добрив, працював дитячий садочок і багато інших. Громада добре усвідомлювала, що з розвалом Союзу потрібно запроваджувати нові технології на виробництві для того, щоб продукція була конкурентоздатною. Потрібні були інвестиції. Але натомість ми побачили, як підприємства одне за одним банкрутіли. Те, що було в них, спочатку розкрадали власники підприємств, а потім, що не потрібне, залишали, щоб хтось з громади набирався навиків злодія. Останньою краплею терпіння стало звезення отрутохімікатів на склади, які не пристосовані для їх зберігання. Тихенько, без згоди на це громади, не відомо за чиєю вказівкою, вночі, таємно, тонни за тоннами, а їх (лише вдумайтеся) близько тридцяти, звозили на склад. Отрутохімікати зсипані на купу, в дірявих мішках, без етикеток. Поруч зі складом, на невеликій відстані, метрів приблизно за 15, люди садять картоплю, сіють пшеницю. Недалеко від цього могильника проходить залізнична колія, по якій курсує дизель-поїзд, а ще метрів за 300 знаходяться житлові будинки. І що, гадаєте, хтось думає про людей? Тільки з екрана телевізора. Чому мовчать санепідстанція, прокуратура та інші органи? Мабуть, їм дана вказівка мовчати, бо як пояснити той факт, що я як депутат районної ради звертався з цього приводу до керівництва району, депутатів різних рівнів, а реакції ніякої. І ось дочекалися. З вулиці, що напроти складу, де знаходяться отрутохімікати і на які капає дощ, вже декількох людей за короткий термін похоронили з одним і тим же діагнозом — онкозахворювання. За ці діяння винні мають понести відповідальність. Людям повинні виплатити компенсацію, моральні і матеріальні збитки. Надати земельні ділянки в інших безпечних місцях, а ці, мабуть, законсервувати, або вивести з користування. А залізничну колію потрібно хіба що пустити по піднебесній, щоб люди, їдучи, не дихали отрутою. Як священик, депутат районної ради, я не можу дивитися на цю безгосподарність, бездарність керівників, які з однієї хворої голови перекладають проблеми на іншу не цілком здорову. Напередодні парламентських виборів лунає багато розмов, обіцянок про щиру любов до своїх виборців. А тепер скажіть мені — яка це любов? Звісно, фарисейська.
