Коли ворог атакує нас у … Луцьку - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.60 € 30.15
Коли ворог атакує нас у … Луцьку

Волинь-нова

Коли ворог атакує нас у … Луцьку

Українці десятиліттями жили штучним радянським слоганом «Тільки б не було війни» — і в результаті отримали її на Сході. Вона триває вже довше, ніж Друга світова, і, мабуть, стане замороженим конфліктом на багато років. Водночас з інформаційної сцени ця тема поступово сходить. Відколи Володимир Зеленський став Президентом, війна крок за кроком відступає на задній план під різними приводами. Наразі — ​через коронавірус

Тамара ТРОФИМЧУК, відповідальний секретар  «Газети Волинь»

«Героям слава!». Так лаконічно можна охарактеризувати редакційну політику нашої газети і сайту, яка полягає в тому, щоб захисникам України приділяти максимум уваги. За шість років ми написали про похорон майже кожного загиблого земляка, розповідали про тих, хто повернувся, допомагали вирішити їхні проблеми. Наші публікації знаходили відгук у читачів — ​і це було логічно, адже Волинь — ​край патріотичних людей. Тому і список полеглих волинян чи не найбільший серед усіх областей країни.

Але останнім часом висвітлювати цю тему стало справою проблематичною. Коли матеріал із газетної шпальти потрапляє на сайт, а потім у фейсбук, він перетворюється на справжню здобич для сепаратистів — ​чи то східняків, чи то так званих тролів, які заливають інтернет коментарями. Ці невідомі агресивно налаштовані люди буквально вгризаються в нього зубами, пишучи десятки, а то й сотні відгуків, у яких змішують із брудом пам’ять про загиблих. Образи, матюки, прокльони вихлюпуються на адресу померлих, про яких, як відомо, або добре — ​або нічого.

Його ж дітей на війні не було. А щодо українців олігарх має рацію: ми вже не раз показували, що маємо коротку пам’ять.

На щастя, матері полеглих героїв інтернетом переважно не користуються. І слава Богу, бо інакше в багатьох би схопило серце. Їм і так важко з цим жити («Це такий біль, що людина або зіп’ється, або зійде з розуму», — ​казала мама загиблого Віктора Упорова Тамара). Єдине: якщо вже судилося твоїй дитині померти замолоду, то краще бути героєм, ніж заплямувати своє ім’я негідним вчинком. Однак саме це намагаються нівелювати автори так званих коментарів, які більше скидаються на сплановану акцію з очорнення бійців АТО.

Не буду заперечувати, що сенс війни на Сході кожен бачить по-різному. Для одних — ​це боротьба за незалежність України, її захист від агресії з боку північного сусіда. Для інших — ​це війна незаконної влади, київської хунти, із власним народом. Хтось сприймає події останніх років як черговий перерозподіл власності українськими олігархами, а ще дехто — ​як елемент геополітичної гри. Згадані чорні висловлювання, на жаль, співзвучні з думками тієї значної частини населення, котра «за мир і дружбу». Це люди, яких нічого не цікавить, війна далеко, а «кушать хочется всегда», вони печаляться про те, «какую страну потеряли!».

«Дайте п’ять, десять років — ​і кров буде забута», — ​каже одіозний Ігор Коломойський. Можливо, так воно і станеться. Його ж дітей на війні не було. А щодо українців олігарх має рацію: ми вже не раз показували, що маємо коротку пам’ять. Найбільше в тому, що стосується відносин із Росією. Але щоб усе це дійсно відбулося, діяти ворогу треба вже зараз, найперше — ​применшуючи подвиг наших хлопців. Тому історія публікацій «Волині» — ​це один із прикладів того, як суспільству нав’язують іншу точку зору на події на Сході. На жаль, треба визнати, що часто ворогам це вдається, бо наших співвітчизників можна переконати у чому завгодно. І відбувається так не в останню чергу тому, що всі зусилля структур, які б мали опікуватися інформаційною безпекою країни, дорівнюють нулю. Навпаки. Журналіст-ватник Дмитро Гордон стверджує, що саме спецслужби сприяли йому у записуванні інтерв’ю з терористом Ігорем Стрєлковим (Гіркіним) і державною зрадницею, так званою «прокуроршою Криму» Наталією Поклонською.