85-річний господар разом із сім’єю обробляє до 20 гектарів поля і… не засинає без «Волині» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.27 € 32.88
85-річний господар разом  із сім’єю обробляє до 20 гектарів поля і… не засинає без «Волині»

Кілька років тому Віталій Палій ще сам доглядав худобу.

Фото Валентини БОРЗОВЕЦЬ.

85-річний господар разом із сім’єю обробляє до 20 гектарів поля і… не засинає без «Волині»

Родина Паліїв із Видраниці, що на Ратнівщині, утримує 15 голів худоби та трьох коней

Віталій Корнилович любить читати, особливо  про політику та землю.
Віталій Корнилович любить читати, особливо про політику та землю.

 Колись таких, як Віталій Корнилович Палій, називали куркулями та висилали в Сибір. Тепер вважають, що йому варто присвоїти звання на зразок «Герой праці України».

Чоловікові незабаром виповниться 86 років. Увесь час він у роботі. До праці дітей та внуків привчив. Ще донедавна без неї не уявляв життя, та здоров’я вже добряче підупало — переніс інсульт. Але дідусь не здається: все, що роблять у господарстві, — з його відома і його «наряду».

У Паліїв ціла тваринницька ферма: 15 голів ВРХ, із яких шість биків (ще трьох недавно продали), дві корови, дві телички і п’ять телят, троє коней, шість кабанів, 15 овець, кролі та різна птиця, яку й порахувати годі: кури, індики, гуси, качки! Сім’я загалом обробляє до 20 гектарів землі, на 10 з яких — засіяні зернові, півтора займає картопля.

— Я без роботи не міг і все життя був у праці, — каже дідусь. — Тепер дуже боляче, що вже не можу. А ще донедавна трудився від зорі до зорі, тоді й здоровішим, бадьорішим був, ще й заробіток непоганий мав. Якби мені років сорок було, то землю всього села та ферми взяв би в оренду і показав, як треба господарювати і що з неї можна взяти.

У рік ми маємо поверх ста тисяч гривень, більше 60 тисяч тільки від тваринництва.

— І що ж ви маєте від тої землі?

— Земля — це багатство, вона дає великий дохід. Тільки працювати треба. У рік ми маємо поверх ста тисяч гривень, більше 60 тисяч тільки від тваринництва. П’ятдесят тисяч гривень заробили, продавши картоплю минулорічного врожаю. Ось бички вигодували, три з них уже продали, і всі вони вищої вгодованості — взяли в середньому по 18 тисяч за кожного. Раніше, поки був більший попит на коней, годували їх для продажу. За зароблені кошти придбали усю техніку, яка тільки потрібна в селі: вантажівку, три трактори, картоплесаджалку та картоплекопачку, зернокомбайн, молотарку, плуги, культиватори, косарку, грабарку, легковий автомобіль тощо. Але на пальне маємо великі витрати.

На подвір’ї у Паліїв, хоч і мають стільки худоби та техніки, чистенько, все на своєму місці. Аж дивує такий порядок у селі при чималому господарстві.

— Хто ж тепер хазяйнує, дає всьому лад?

— Колись я був головним господарем, тепер — син Сергій. Щоправда, він, його дружина та двоє дітей мають державну роботу, але встигають і вдома. Проживає з нами ще один син, Віталій. Якщо працювати — встигнути можна будь–що, аби лише було бажання. А що робити і як, кажу я. Зранку встали, всі разом попорали господарство, хто на роботу — той на роботу, а хто вдома — я вже даю наряд.

Родина Паліїв придбала всю техніку, яка необхідна в селі.
Родина Паліїв придбала всю техніку, яка необхідна в селі.

 — Наряд давати ви знаєте як, бо були колись бригадиром рільничої бригади.

— Був бригадиром, але не мав штанів цілих. Яка ж то зарплата була, 45 рублів на місяць?! А мав восьмеро дітей. Одну корову дозволяли тримати і 25 сотих землі. Колись робив на колгосп, тепер — на себе.

— Розкажіть, як почали господарювати?

— Мої батьки дуже бідно жили. Ще за Польщі бачив: хто має землю — той багатий. Я мріяв тоді про поле. Але моя мрія здійснилася лише на старості літ, коли першим із колгоспу вийшов із земельним паєм. Відтоді помаленьку й розхазяйнувався.

— Які ваші плани на майбутнє?

— Я розширював би господарство, але це вже все на синові, як він захоче. На землі можна заробити. У Москві чи Польщі більше не матимеш. А працювати там добряче треба, вдома ж, господарюючи, важко робиш тільки в сезон. І все механізовано. Аби лише погода була сприятлива. Взимку то й взагалі неважко: попорав живність — і все.

— Походили біля худоби, а далі чим займаєтесь?

— Раніше бочки та діжки робив, працював у столярній майстерні, а ввечері завжди читав газети. Нині помаленьку вийду надвір, полюбуюсь господарством, скажу свою думку синові та його сім’ї і читаю. Без преси не можу заснути. Люблю районну газету та «Волинь», які передплачую ось уже 55 років.

— У нас батько, якщо немає вчасно преси, а листоношею працює моя сестра, то душу виймає. Їй телефонує, щоб швидше принесла газети, або нас когось виряджає на пошту, — каже син Віталія Корниловича Сергій. — Читає особливо те, що стосується політики та землі. І на все має свою думку. Якщо немає здоров’я до праці, то для вказівки «де, коли і як» — він ще той командир. Але до його слова стараємось прислухатися, бо він у нас — великий господар. І якщо, наприклад, збираємося в поле — без батька не поїдемо. Він нас супроводжує скрізь. У нього все під контролем — цим і живе.

Варто сказати, що Віталій Палій — інвалід другої групи. У нього немає пальців, правильніше — майже всієї долоні на правій руці. Але навіть і це не стало йому на перешкоді. Видранець мріє, щоб його діти та внуки з правнуками були господарями на землі.

Валентина БОРЗОВЕЦЬ.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.