230 тисяч кілометрів на візку із синьо-жовтим прапором здолав Микола Подрезан - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.82 € 32.72
230 тисяч кілометрів на візку  із синьо-жовтим прапором здолав Микола Подрезан

У подорож навколо планети мандрівник вирушив із Києва на схід, а повернувся із заходу.

Фото з фейсбук-сторінки Миколили ПОДРЕЗАНА.

230 тисяч кілометрів на візку із синьо-жовтим прапором здолав Микола Подрезан

Майже 30 років нерухомості ніг, багато операцій, нестерпні фізичні болі… Але все це не є перешкодою для українця Миколи Подрезана, який об’їхав на візку 63 країни. Завдяки силі духу та енергійності сивочолий чоловік із козацькими вусами став серйозною опорою та мудрим учителем для тих, хто опинився в аналогічній ситуації. Він переконує: насолоджуватися життям і бути корисним суспільству можна навіть без ніг

Доля киянина Миколи Подрезана змінилася у 1991 році, коли він у 38–літньому віці потрапив в автокатастрофу в Естонії. Важка травма хребта знерухомила його ноги, але наш земляк не скорився обставинам, а вирішив жити повноцінно. У документі, який видали після лікування, було написано: «непрацездатний, потребує постійного стороннього догляду». Але чоловік не став робити з цього трагедію, сприйняв спокійно, як частину біографії, бо, маючи дві вищі освіти — за спеціальностями інженер і режисер — розумів: ні там, ні там ноги не потрібні.

Кругосвітньої подорожі не було би  без підтримки дружини Наталії.
Кругосвітньої подорожі не було би без підтримки дружини Наталії.

 — Моя травма на два місяці молодша від української незалежності. Це був час, коли здавалося: все, капець, адже ні ліків, нічого. Але я мусив виплисти, бо мама з татом уже були літніми людьми, і замість того, щоб я про них піклувався, вони почали доглядати за мною.

Після аварії прийшло розуміння, що життя має кінець, тож треба робити так, щоб отримувати від нього задоволення. Вже через півроку Микола Володимирович на візочку сів на пароплав і вирушив до Румунії.

Любов до мандрів була закладена з дитинства.

— Мій тато — інженер, викладач у будівельному інституті, геодезист, знав шість мов і впродовж багатьох років вивчав географію та історію різних країн світу. Він так і не побував у Європі, Америці, але знав усе про їхні пам’ятки, культуру й міг провести екскурсію Лондоном — англійською, Мадридом — іспанською, Берліном — німецькою. Та ще й з історичними та філософськими подробицями. Якось батько сказав мені: «Молодець, але чоловік повинен планувати своє життя. Тож, поки я живий, відвідайте всі столиці Європи».

У 1993–му, дізнавшись, що з’явився Міжнародний день інвалідів, Микола Володимирович зібрав друзів і сказав: «Треба щось робити!». Тоді організували на УТ-1 шестигодинний телемарафон, придумали емблему — візочник сидить на земній кулі. За 3 роки оголосили «революційний» конкурс «Міс Україна на візку», згодом «Лицар України на візку», а потім — три тури Україною «Ми такі ж, як і ви». Для нашого суспільства це були нові, але дуже корисні проєкти. У 2004–му Микола Подрезан взяв участь у першій всесвітній естафеті олімпійського вогню, ніс факел на відрізку у Києві. Тоді подумав: а чому б не відвідати всі країни, де побував олімпійський смолоскип? Він продає свої комунальні квартири й у 2011–му оголошує авторський проєкт «Планета Земля. Погляд з інвалідного візка». Стартує у кругосвітню подорож з Майдану Незалежності. Із собою взяв факел, глобус, де відмічав місця, які відвідував, і… дружину Наталю — без неї навряд чи реалізував би свій задум. За сім літ проїхав 26 країн світу, шість континентів.

Пан Микола з Героєм України Ігорем Гордійчуком власним прикладом вчать: травми не заважають повноцінно жити й радіти кожній миті.
Пан Микола з Героєм України Ігорем Гордійчуком власним прикладом вчать: травми не заважають повноцінно жити й радіти кожній миті.

 — Загальна дистанція естафети вогню Олімпіади 2004 року в Афінах пролягає через 35 міст. Я приїжджав до них і долав частину марафону. Так пройшов 34 етапи, бо один із пунктів — столиця Росії, але для мене поняття «Москва» і «вогонь миру» — це різні всесвіти і світогляди, — зізнається мандрівник. До речі, ніхто з факелоносців у світі, а тим більше на візку, не повторював глобальний шлях олімпійського вогню. А синьо–жовтий стяг був першим національним прапором, який побував у кабінеті президента міжнародного Олімпійського комітету Томаса Баха і який він підписав.

— Я ніколи не забуду, як сходить сонце над Гімалаями, каже Микола Володимирович. — Рано–вранці я стояв на балконі, перед нами простиралась долина Катманду, за нею гряда гір восьмитисячників, одна з яких Еверест, цикади співали гучніше за хор Вірського, внизу піді мною були хмари і над горами сходило сонце.

22–річному хлопцю, який повернувся з війни без ноги й жаліє себе, я показую свій глобус. Кажу: оце я зміг зробити без двох ніг. Я вже в літах і слабкий, а ти — молодий і сильний.

Для Миколи Подрезана ця мандрівка — це не просто мрія, а можливість вивчити досвід інших і полегшити доступ для людей з особливими потребами до об’єктів історії, культури, спорту в Україні. Бо і в нас теж є багато цікавих місць, та більшість із них не пристосовані для людей на колясках.

— Я не можу заїхати, за невеликим винятком, у жоден магазин на Хрещатику. Не потраплю у Національний історичний музей, Лаврські музеї, у святій Софії не всюди вдається доступитися. У нас чиновники кажуть, що не можна ставити пандуси, бо це спотворює пам’ятки ЮНЕСКО, фасади. Але у світі їх змінюють для людей. Зокрема, перед храмом Кутуб–Мінар у Делі. А в одному з найвеличніших музеїв світу, в Акрополі в Афінах, мене піднімали на височезному, приладнаному до музею підйомнику, щоб я і там побував. Я зміг піднятися на самий верх ратуші Мюнхена, бачив адаптований для інвалідів смітник у Стокгольмі і вуличний фонтанчик з питною водою у Філадельфії. Підйомник навіть на три сходинки є у палаці Пітті у Флоренції. Ми повинні міняти нашу країну. Поїздки за кордон — це дуже великий каталізатор для людей, щоб спитати у себе: що зробити так, щоб у нас було краще, — розповідає мандрівник.

Справжня ж мета подорожі полягає в тому, щоб показати суспільству, що інваліди — це не люди другого сорту. Це повноцінні громадяни, котрі мають всі права здорових людей і прагнуть бути активними. А ще українець сподівається, що його історія комусь допоможе, додасть сил і оптимізму.

Микола Володимирович детально планує свої поїздки, обирає пристосовані для себе готелі, попри це не обходилося без пригод. Якось під час перельоту на Шрі–Ланку загубилися валізи разом із його візком. «На два дні я залишився без ніг», — пригадує чоловік. А в одному з готелів в Афінах був такий вузький прохід у коридорі, що візком не можна було заїхати. Попри це чоловік до життя ставиться позитивно.

— Інвалідом мене робить суспільство. Травма хребта забрала у мене можливість ходити, але я їжджу швидше, ніж ви ходите, — каже. А ще запевняє: — Інклюзія потрібна не інвалідам, а здоровим. Коли зараз, при нашій ментальності, до школи приводять дитину–інваліда, то батькам інших дітей це часто не подобається. Дурні, це ж виховує ваших дітей! Бо вони бачать, що життя не таке, як ви їм показуєте; бачать, що в житті бувають різні ситуації. Це і є виховання.

Микола Подрезан увійшов до Книги рекордів, нагороджений орденами Святого Станіслава, «За заслуги» II і III ступенів, має багато суспільних нагород, бо ж є прикладом для для тих, хто опинився у відчаї.

— Я можу більше допомогти — людям, країні й собі. 22–річному хлопцю, який повернувся з війни без ноги й жаліє себе, я показую свій глобус. Кажу: оце я зміг зробити без двох ніг. Я вже в літах і слабкий, а ти — молодий і сильний. Ти дозволяєш собі зараз бути слабким, а я собі цього дозволити не міг. Бо різниця між нами в тому, що, коли я розбився й залишився без ніг, у мене Подрезана не було, а в тебе він є! — підтримує чоловік таких, як сам.

У червні Миколі Володимировичу виповнилося 67. Він і далі мріє про подорожі, будує плани. Між тим згадує слова Марка Твена: «Наприкінці життя ми будемо жалкувати лише про дві речі: що мало любили та мало подорожували, — і запевняє: — Але це — не про нас із Наталкою!».

Ірина ПАСІЧНИК.

За матеріалами сайтів: zn.ua, bbc.com, expedicia.org, ukrinform.ua.