Колишній віцеспікер парламенту з Волині: «Я дуже багато взяв від людей, серед яких виріс» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.17 € 34.23
Колишній віцеспікер парламенту з Волині: «Я дуже багато взяв від людей, серед яких виріс»

Адам Іванович: «Для мене назавжди рідна й дорога та багатостраждальна поліська глибинка, з якої пішов у життя».

Фото liga.net.

Колишній віцеспікер парламенту з Волині: «Я дуже багато взяв від людей, серед яких виріс»

16 серпня виповнилося 70 років від дня народження депутата Верховної Ради України III–VII скликань, у чотирьох з яких він був першим заступником голови, уродженця села Ветли Любешівського району, де він і сьогодні є знаною й шанованою людиною, Адама Мартинюка

Зірка його життя загорілася у надзвичайно гарному селі Ветли, що на українсько–білоруському кордоні. Адам був старшим сином у багатодітній родині простих людей — ​фронтовика–орденоносця Івана Йосиповича та його дружини Євдокії Андріївни. Односельці їх поважали за скромність і добропорядність, працьовитість, готовність допомогти іншим людям. Маючи нелегкий життєвий досвід, батько й мати ненав’язливо вчили своїх дітей любити й берегти свою країну і рідну землю, цінувати нелегку хліборобську працю і по–справжньому дорожити дорогоцінним хлібом насущним. Адам із раннього дитинства допомагав батькам по домашньому господарству і на колгоспному полі, дбав про трьох молодших братів… Рано навчившись читати й писати, він якось відразу ж зрозумів важливість знань. І з тих пір книга стала його найкращим та вірним другом, розумним наставником на все життя.

Після закінчення з відзнакою історичного факультету Волинського державного педагогічного інституту імені Лесі Українки та аспірантури Інституту суспільних наук Академії наук України (м.   Львів), навчання в якій переривалося службою в армії, Адам Мартинюк наполегливо займався науково–викладацькою діяльністю. Володіючи загостреним природним розумом, невтомною енергією і працездатністю, наполегливістю та цілеспрямованістю, він у 26 років успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук.

На думку представників наукових кіл, із Адама Мартинюка вийшов би успішний вчений–історик. Спочатку на Волині, а потім у Львові та в Києві він скрупульозно вивчав сучасну «живу» історію. А на практиці його все більше захоплювало суспільно–політичне життя. Організаторський талант і незвичайні здібності Адама Івановича особливо яскраво проявилися в період роботи у Верховній Раді. Важливо відзначити, що Адам Мартинюк був єдиним політиком в Україні, хто чотири рази поспіль — ​у третьому, четвертому, п’ятому і шостому скликаннях — ​займав високу посаду першого віцеспікера парламенту.

Використовуючи депутатські повноваження і ділові контакти у керівних колах, Адам Іванович під час своєї каденції дуже багато зробив для розвитку «малої батьківщини».

Мені пощастило працювати у секретаріаті першого заступника Голови Верховної Ради України Адама Івановича на посаді радника і прессекретаря. Звичайно, для мене це була висока честь і обов’язок. А він сам був для нас яскравим прикладом сумлінного ставлення до людей і до державної служби. У будь–яких ситуаціях проявляв завидний спокій, абсолютну витримку, виваженість, розсудливість, відповідальність. Використовуючи депутатські повноваження і ділові контакти у керівних колах, Адам Іванович під час своєї каденції дуже багато зробив для розвитку «малої батьківщини» — ​рідного села Ветли і жителів Любешівського та інших районів Волині. Буваючи у цих місцях, ми кілька разів зупинялися на нічліг у старенькій батьківській хаті, збудованій ще у повоєнні роки, де тепер проживає сім’я його молодшого брата Сергія.

При допомозі Адама Мартинюка у селі побудована середня школа на 400 учнівських місць, церква, поліклініка і дільнична лікарня, адміністративно–побутові приміщення, газифіковані будинки, проведено електричне освітлення вулиць, облагороджено кладовище, на якому спочивають його батьки. Разом із Адамом Івановичем я проїжджав 45–кілометровою асфальтованою дорогою, спорудженою за його безпосередньої підтримки. І бачив, з якою щирою радістю зустрічали його земляки, друзі і знайомі, бо буквально у кожному населеному пункті він залишив про себе хорошу пам’ять.

У Любешові завдяки Адаму Мартинюку проведена газифікація, реконструйована церква, зміцнена медичним устаткуванням центральна лікарня, забезпечені матеріально–технічні бази Будинку культури і бібліотеки, редакції районної газети «Нове життя» та управління поліції, відремонтовані дитячий садочок та адміністративні об’єкти, споруджений один із кращих в області стадіон «Колос». Багато зроблено і для сіл не лише Любешівського, а й сусідніх — ​Камінь–Каширського, Маневицького і Ківерцівського районів.

Зрозуміло, час не можна зупинити. Але, незважаючи на свій поважний вік, Адам Мартинюк не відчуває себе політиком у запасі. Як співається у його улюбленій пісні, «яким я був, таким і залишився», назавжди зберіг зрілу мудрість та молоду енергію. У нього є ще, як кажуть, порох у порохівницях, ще досить сил, знань і досвіду, багато нереалізованих ідей та задумів…

До слова, за активну політичну і громадську діяльність Адам Іванович Мартинюк удостоєний ордена Ярослава Мудрого п’ятого, четвертого і третього ступенів та інших державних, також почесних відзнак. Українська православна церква нагородила його багатьма своїми орденами, у тому числі орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира першого ступеня. Він — ​почесний громадянин Любешова, Ветлів та інших населених пунктів Полісся, почесний доктор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки й Луцького національного технічного університету.

Приємно повідомити, що в ці сонячні і радісні ювілейні дні друзі, рідні та близькі з усіх куточків країни щиро вітають Адама Івановича зі славним 70–річчям. Від щирого серця бажають йому і його родині — ​дружині Валентині Пилипівні, дочці Наталії, улюбленим онукам Карині і Сабіні — ​нових творчих успіхів у роботі та навчанні, міцного здоров’я, благополуччя на довгі роки щасливого життя.

 

Від редакції:

Напередодні ювілею ми зателефонували Адаму Мартинюку і попросили відповісти на декілька запитань. Він люб’язно погодився на бліцінтерв’ю для газети, як висловився, його рідного краю.

Яких подарунків чекаєте в цей день?

Як завжди — ​щирих побажань міцного здоров’я. У такому віці, до якого дожив, по–особливому цінується не матеріальне, а саме це.

Журналісти нашої газети, буваючи на Любешівщині, зокрема у вашому рідному селі Ветли, чують, з якою вдячністю відгукуються про вас земляки. А що ви скажете про них?

Я дуже багато взяв від людей, серед яких виріс. Для мене на все життя рідна й дорога та багатостраждальна поліська глибинка, з якої пішов у життя. Землякам хочу побажати благополуччя, злагоди й миру.

Як прокоментуєте нинішні події в Білорусі, до якої від ваших Ветлів — ​рукою подати?

— Мені важко щось говорити, оскільки я ж не там, де громадянське протистояння, а в Києві. Скажу одне: хочу, щоб у наших сусідів збереглася стабільність, яка там була і яка так потрібна для кожної людини, аби вона почувалася в суспільстві захищеною, була впевнена у завтрашньому дні. N

Іван ГАВРИЛИШИН,
член Національної спілки журналістів України


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.