Волинянин спочатку віддав коханій своє серце, а потім подарував… нирку - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.30 € 33.13
Волинянин спочатку віддав коханій своє серце, а потім подарував… нирку

Після пережитих випробувань почуття Надії та Віталія Федорових стали ще сильнішими.

Фото зі сторінки Надії Федорової у фейсбуці.

Волинянин спочатку віддав коханій своє серце, а потім подарував… нирку

Зворушлива історія Віталія та Надії Федорових із села Поромів Іваничівського району, що на Волині, ще раз доводить: любов сильніша за хвороби, життєві труднощі та випробування

«Бог знайшов для мене найдобріших батьків і найкращого чоловіка»

З Надією і Віталієм ми познайомилися в Ковельському МТМО, де торік розпочали проводити операції з пересадки органів. Вони сиділи на одному ліжку, взявшись за руки, раділи, що хвилювання вже позаду — трансплантація пройшла успішно. І з усього відчувалося, що за 16 років подружнього життя їхні почуття тільки зміцніли, стали глибшими. Тестом на справжність кохання Федорових стала хвороба Надії.

Доля цієї жінки може бути сюжетом для телесеріалу. Ось вона, покинута рідною мамою маленька крихітка у дитбудинку. Заходиться плачем у ліжечку, бо голубити «державних діток» нікому. Потім — болючі уколи, бо у малої хронічний пієлонефрит. Хто знає, як склалося б усе далі, якби Бог не подарував бідовій дитині добрих батьків, які забрали її із сиротинця в село Милятин, що в Іваничівському районі, не побоялися, що дівчинка хвороблива, слабенька.

У лікарняній палаті Віталій ні на крок не відходив від дружини, а вдома тата й маму чекали донечка Каріна і син Богдан.
У лікарняній палаті Віталій ні на крок не відходив від дружини, а вдома тата й маму чекали донечка Каріна і син Богдан.

 Надійці тоді було 4 роки. Вона потрапила у гарну родину, в якій згодом з’явився ще й молодший брат, не була обділеною любов’ю, піклуванням, тож і зі здоров’ям проблем поступово стало менше.

— Якось у школі від когось із однокласників почула: «Ти матері не рідна».

Та я не повірила, що ви! Аж поки одного разу додому не прийшла секретар сільради. Сказала мамі написати заяву на якусь допомогу. А мене попросила вийти з кімнати. Я тоді вчилася у 9 класі. Стало цікаво, що ж то у них за таємниці? І коли мама пішла проводжати гостю, забігла і прочитала: «Я, Зінаїда Пальчук, взяла двох сиріт Надію і Михайла…» Відразу згадала давню розмову з мамою, яка наче мимохіть спитала: «Якби ти знала, що я тобі не рідна, ти б мене покинула?». Я тоді аж заплакала, бо дуже своїх батьків люблю, — розповідала Надія.

Згадала давню розмову з мамою, яка наче мимохіть спитала: «Якби ти знала, що я тобі не рідна, ти б мене покинула?». Я тоді аж заплакала, бо дуже своїх батьків люблю.

А потім Господь послав їй ще одну дуже важливу зустріч. Після школи вчилася на швачку у Нововолинську. Віталій був на шість років старший, працював на фірмі, де виготовляли пам’ятники. Йому розбила серце інша дівчина. Надійка шкодувала хлопця, заспокоювала і не зогледілася, як закохалася. Мала 18 років, коли дорослий і самостійний Віталій покликав заміж. Усього 4 місяці знадобилося, аби вони зрозуміли, що хочуть йти по життю разом.

— Не відмовляли батьки від шлюбу?

— Навпаки, раділи! А як я завагітніла, мама від мене не відходила, дуже берегла. Ми були невимовно щасливі, коли народилася донечка Каріна. Будували плани, мріяли, як і всі молоді закохані подружжя, — згадувала жінка, не зводячи очей з Віталія.

— Через 3 роки ми вже чекали синочка. І тоді хвороба нирок, яка раніше майже не нагадувала про себе, прокинулася. Їздили до Києва в Інститут урології, в обласну лікарню, здавали аналізи, сподівалися, що Надя повернеться з пологового — і знову все буде добре, — продовжив розповідь Віталій. —Справді, якийсь час дружину нічого не турбувало. А під час планового медогляду, коли вирішила піти на роботу, результати аналізів виявилися дуже поганими. Стало зрозуміло, що відмовляють нирки.

«У вас ідеальна сумісність», — казали лікарі подружжю Федорових

— Богданчик наш ішов у перший клас, а я мусила лягати в лікарню, бо вже не могла обходитися без процедур гемодіалізу, — зітхає Надя. — Ще тоді не розуміла, наскільки все це серйозно. Думала, трохи почистять кров — і минеться, буду обходитися без штучної нирки.

І все ж у той важкий момент наче щось підказувало жінці, що настав час їй знайти своїх кровних родичів. Як завжди, коханий чоловік підтримав, допоміг. Поїхали у дитбудинок, там дали адресу біологічної матері. Розшукали її, але та зустріч не принесла полегшення, навпаки, обпекла болем.

— Ми говорили про різне, аж раптом я почула: «У мене є сумніви, що ти моя дочка. Давай зробимо ДНК–експертизу. Але не в Луцьку, бо тут усі знайомі, а у Львові». ДНК–аналіз засвідчив, що ми рідні по крові. Однак співчуття, теплоти й ласки від жінки, яка мене народила, я не діждалася. Вона сказала, що не можна змусити когось любити…

Цінувати подружні стосунки Надія вчилася у своїх батьків, які разом уже понад 40 років.
Цінувати подружні стосунки Надія вчилася у своїх батьків, які разом уже понад 40 років.

 — Надя 6 років була прив’язана до сеансів гемодіалізу. І хоч від нашого села Поромів до Нововолинська, де є таке відділення, недалеко, але життя дружини було мукою. Спочатку їздила двічі на тиждень, потім цього стало мало, кілька разів у важкому стані потрапляла до лікарні. Через день мусила добиратися до штучної нирки. Взимку часом дороги снігом перемете, а 10 кілометрів пішки пройти хворій людині не під силу. Стало зрозуміло, що без пересадки не обійтися. Три роки чекали в черзі в Центрі трансплантології у Запоріжжі. Потім стукали у двері інституту в Києві. Скрізь усілякі бюрократичні перепони. Дякувати Богу, що в Ковелі взялися робити такі операції, — змінює болючу тему Віталій, запримітивши сльози в очах дружини.

Через день мусила добиратися до штучної нирки. Взимку часом дороги снігом перемете, а 10 кілометрів пішки пройти хворій людині не під силу. Стало зрозуміло, що без пересадки не обійтися.

Гідний вчинок цього чоловіка схвилював усю Україну. Журналісти цікавилися, чому нирку віддав Віталій, а не хтось із кровних родичів, мовляв, у таких випадках краща сумісність органів. Надя згадувала розмову з біологічною матір’ю і відповідала:

— Ні на чию допомогу не могла сподіватися, тільки на свого чоловіка. Батьки, які мене виховали, вже немолоді, нездорові. Я їм дуже вдячна, що в усьому допомагають нам, онуків люблять. А Віталій відразу сказав, що стане для мене донором. Лікарі, зробивши аналізи, дивувалися, казали: «У вас ідеальна сумісність». Напевне, інакше не могло бути, адже подружжя — як дві половинки одного цілого. І коли чоловіка першого взяли на операційний стіл, я молилася, щоб із ним усе було добре. Тепер ще раз переконалася, що Віталій — найрідніша для мене людина.

— Я не міг вчинити інакше. Це ж мама моїх дітей, жінка, з якою я обіцяв бути в радості і в горі. Боявся тільки одного: а раптом нирка не підійде! На щастя, я зміг стати донором. Так, тепер у нас обох — інвалідність. Але ми дуже вдячні спеціалістам ковельської лікарні, які дали нам шанс на порятунок, запровадивши трансплантацію органів. Це про них має знати вся країна, — наголошував Віталій.

З часу тієї нашої зустрічі пройшло більш як пів року. І от нещодавно ми зателефонували до Федорових, поцікавилися, як у них справи.

— У нас все добре, — відгукнулася Надя. — Готувала чоловікові вечерю, тому й не брала трубки. Він прийшов із роботи, мусить працювати, бо прожити з двома дітьми на наші пенсії неможливо. До того ж я мушу приймати ліки, щоб уникнути відторгнення пересадженої нирки. Ними мають забезпечувати, але зараз безкоштовних препаратів у повному обсязі не виділяють. Якщо купувати, то сума може сягати 10 тисяч гривень на місяць. Але життя моє змінилося на краще. Не сиджу, вдома пораюся, багато рухаюся. Регулярно проходжу обстеження в Ковельському МТМО. Головного лікаря цього закладу Олега Самчука і уролога Максима Овечка, завдяки яким відбулася пересадка нирки, як ви знаєте, запросили на роботу до Львова. Але я вірю, що розпочату ними справу ковельські лікарі будуть продовжувати. Ми ж із Віталієм хочемо сказати парам, які переживають подібні випробування, що любов допомагає подолати всі труднощі.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.