Про свою четверту дружину Мері Велш класик казав: «Вона — людина, яка хоче завжди бути поруч і щоб письменником у сім’ї був я».
«Я ніколи не перестану кохати Хедлі і ніколи не розлюблю Полін…»
Друзі Ернеста Гемінґвея жартували, що для кожного нового твору йому потрібна нова муза. А книгу «Жінки Гемінґвея» третя дружина Марта Гелхорн пропонувала назвати «Дружини Генріха восьмого Тюдора–Гемінґвея». Справді, у його житті було дуже багато жінок. Зі своїх 62-х років письменник сорок прожив у шлюбі. Точніше їх було чотири
Перше захоплення виявилося нещасливим
Чому стільки разів Гемінґвей ставав на «рушничок щастя»? Можливо, через перше нещасливе кохання до Агнес фон Куровські — медсестри при шпиталі американського Червоного Хреста у Мілані. 19–літній Ернест потрапив туди після поранення осколками ніг. З першого погляду він до безтями закохався у старшу на сім років красуню. Хлопець чекав, що вона переїде до нього в Америку, мріяв, що вийде за нього заміж. Однак для Агнес він був лише юним шанувальником, якого вона називала «хлопчиком». У своєму прощальному листі повідомила Ернеста про свої заручини з італійським лейтенантом і написала: «Ти досі для мене дитина, Ерні, і назавжди нею залишишся…». Згодом вона стане прототипом Кетрін Баркл у його легендарному романі «Прощавай, зброє».
Цих болючих спогадів Гемінґвей ніколи не забуде. Адже відмова Агнес сильно вплинула на нього і в подальшому він кидав жінок першим. Своє серце письменник називатиме «мішенню для дурних стріл». У листі до друга Білла Горна Ернест писатиме: «Пізнавши Кохання Жінок, я вже не можу бути таким, як колись. Думаю, те, що вони вбили, так і залишається мертвим»…
«Я цілий рік божеволів від двох жінок — це було пекло…»
Першою його дружиною, про яку він колись напише: «Чим більше жінок я знаю, тим сильніше захоплююсь тобою», стала рудоволоса сором’язлива піаністка Хедлі Річардсон, старша за нього на вісім років. Вони одружились у 1921–му і переїхали до Парижа. Жили дуже бідно, але були надзвичайно щасливими. Пізніше Гемінгвей напише про це книгу «Свято, яке завжди з тобою». Хедлі була чудовою матір’ю і дружиною. Вона першою повірила в літературний талант чоловіка і навіть подарувала йому друкарську машинку!… Справжнім випробуванням їхнього шлюбу стала закоханість Ернеста в молоду англійку леді Дафф Твісден. Хедлі довелося бути свідком цієї пристрасті під час поїздки в Памлони, яка з веселої подорожі перетворилася на люте суперництво чоловіків за прихильність екстравагантної красуні. Саме леді Дафф стала прототипом героїні Брет Ешлі у романі «Фієста. І сонце сходить». Втім вона ж завжди дотримувалася правила — ніколи не зваблювати чужих чоловіків.
Тобі пощастило бути закоханим тільки в одну жінку все твоє життя. А я цілий рік любив двох жінок… Цей рік був для мене пеклом.
На відміну від іншої подруги Хедлі — Полін Пфайфер, американської журналістки із заможної католицької родини, яка працювала у журналі «Vogue». Про зраду дружина дізналася від сестри Полін, Джинні, яка випадково чи навмисно проговорилася Хедлі про їхній роман. Згодом Гемінґвей вважатиме цей вчинок «найбільшим гріхом у житті». Одного разу Хедлі не витримала. Розплакалась і намагалася з’ясувати, що відбувається. «Навіщо ти заговорила про це?» — кричав на неї Ернест. А в листі до батька напише: «Тобі пощастило бути закоханим тільки в одну жінку все твоє життя. А я цілий рік любив двох жінок… Цей рік був для мене пеклом. Хедлі сама попросила мене про розлучення. Але навіть після цього, якби вона хотіла, щоб я повернувся, я б залишився з нею. Та вона не захотіла. Я ніколи не перестану кохати Хедлі і ніколи не розлюблю Полін Пфайфер, з якою зараз одружений»…
Полі обожнює чоловіка і постійно повторює, що вони єдине ціле. Подружжя переїжджає з Парижа на острів Кі–Уест біля Флориди…
Третій шлюб — «найбільша помилка в житті»
У 1936–му в пабі «Неряха Джо» Гемінґвей зустріне відому військову журналістку Марту Геллхорн, яку пізніше назве «найчестолюбнішою жінкою зі всіх, які коли–небудь жили на землі» і якій присвятить один із найвидатніших творів у його житті — «По кому подзвін». Вони цілу ніч говоритимуть про громадянську війну в Іспанії. Згодом обоє поїдуть кореспондентами у Мадрид. Полін, дізнавшись про Марту, довго не хотіла відпускати чоловіка і погрожувала, що викинеться з балкона. Їхнє розлучення було довгим і скандальним.
Марта була «Гемінґвеєм у спідниці». І зовсім не годилась на роль його дружини. Це й вирішило долю їхнього шлюбу. Вона була єдиною жінкою, від якої Ернест дійсно божеволів. Марта покинула його, бо обрала роботу. Хоч він і називатиме цей шлюб «найбільшою своєю помилкою», до кінця життя розпитуватиме про неї в друзів…
«Мені тебе бракує, ніби відрубали руку чи серце вийняли з грудей…»
Із четвертою дружиною — Мері Велш — Гема познайомить Ірвін Шоу, а вийти заміж за Ернеста вмовить Марлен Дітріх. «Твоє життя може бути цікавішим, ніж у репортера», — переконуватиме вона її. Для Ернеста Мері була ідеальною: розумна, красуня, на дев’ять років молодша. «Вона — людина, яка хоче бути завжди поруч і щоб письменником у сім’ї був я».
Це їй він присвячував такі рядки: «Бешкетнице, жити без тебе — це все одно, що намагатися затримати дихання під водою… Мені тебе бракує, ніби відрубали руку чи серце вийняли з грудей…»
Життя дружини Гемінґвея справді було цікавим, але надзвичайно важким. Мері пожертвувала своєю кар’єрою, пробачала чоловіку постійні п’янки, колишніх дружин та юних муз, його жорстокість і спалахи люті…
«Тепер ви можете говорити, що бачили, як плаче Гемінґвей»…
Останнім же коханням всесвітньо відомого письменника стане 18–річна італійська художниця Адріана Іванчич — йому на той час було вже 48. Їхні стосунки так і залишаться платонічними. Під час останньої зустрічі Гемінґвей проситиме в Адріани пробачення через роман «За річкою, в затінку дерев»: «Вибачте за книгу. Ви — не та дівчина, а я — не той полковник. І краще б мені ніколи не знайти вас під дощем». Вона побачила в його очах сльози. «Ну, тепер ви можете говорити, що бачили, як плаче Гемінґвей»…
Це вже був початок кінця: численних хвороб, депресій, параної, електрошоку і втрати пам’яті. До останнього дня поряд з ним була… дружина Мері. Вона пробачала йому все. Не змогла вибачити тільки самогубство — письменник застрелився 2 липня 1961 року у віці 62 роки.
Як писав Ернест Гемінґвей у книзі «Смерть після полудня»: «Любов — старе слово. Кожен вкладає в нього те, що йому по плечу».
Ольга ВЕКЕРИК.
