«Я – твоє крило, ти – моє крило, – щастя більшого не треба» (Грицько ЧУБАЙ).
«Кохання – це… коли він закриває її собою під час обстрілів, а вона подає йому набої»
Історія парамедикині Анни та військового Олександра
Дайте мені контакти піар-менеджера жуйок Love is! (Авторка)
Трохи про неї:
Анна, 36 років. Позивний «Тіффані» (любить колір м’яти). До 24 лютого 2022 відшивала еко-продукцію. З початком повномасштабного вторгнення стала парамедикинею. Має двох доньок і вже сина.
Трохи про нього:
Олександр, 35 років. Позивний «Подвох» («підводний «охотнік» – любив до війни підводне полювання). До 24 лютого 2022 займався вантажними перевезеннями та підводним полюванням. З початком повномасштабного вторгнення пішов воювати. Має уже двох синів.
На момент написання історії для : yatebeviyna.org. – обоє на передовій.
«Кохання – це... дарувати карабін і зловживати вітамінками!»
О: Як ми познайомилися? Я був на позиції. Аня прийшла до нас на екскурсію і одразу мені сподобалася!
Вже на другій зустрічі, коли ми провели добу на позиції, вона мене вразила ще більше. Я був шокованим тим, наскільки Аня безстрашна і сильна жінка! Тільки, відверто кажучи, на початку вона мене навіть трохи ігнорувала. :)
А: Я одразу подумала: «Який самовпевнений!». Не давав мені проходу і постійно щось дарував. То карабін, то ще якесь приладдя, без якого тут ніяк…
О: Я знаходив будь-який привід, будь-які причини, щоб побачити. То прийду до неї й кажу: «Я погано почуваюся, вколи мені вітамін C», то: «Щось мені недобре, дай щось від застуди!».
А: А я казала: «Самовпевнений!» :)
«Кохання – це… знайти їй квіти у перерві між штурмом русні!»
А: Біжимо, значить, під обстрілами надавати допомогу пораненим. А тут Олександр видає: «Я люблю тебе!».
О: Спершу я ховав Аню в бліндажі. Потім, коли вона надавала допомогу, закривав своїм тілом. А перед штурмом зрозумів, що це – вона! Cпершу Аня скептично це сприйняла, але потім…
А: Людина принесла на передову квіти і мої улюблені авокадо! Зізнаюся, що не мала навіть найменшої думки зустріти своє кохання на війні, бо складно уявити, як тут виявляти якісь знаки уваги чи, тим більше, дарувати подарунки. А виявляється – он воно як!
Зізнаюся, що не мала навіть найменшої думки зустріти своє кохання на війні, бо складно уявити, як тут виявляти якісь знаки уваги чи, тим більше, дарувати подарунки. А виявляється – он воно як!
О: Я вийшов вранці з позиції, прийняв душ, поїхав в райцентр купити квітів та авокадо, а потім знову повернувся на позицію. Після цього наші стосунки почали розвиватися значно стрімкіше.
А: Тепер ми служимо разом, виходимо на чергування, коли вийде, разом. Є велика різниця, коли ти проводжаєш коханого на роботу, і коли він йде туди, де за 250 метрів вже «русскі солдати». Кожен раз, коли він повертається із позицій – особливий.
Після 2-х днів сидіння в землі, може, й не дуже хочеться їздити до міста. Але людина це робить!
Ми вже двічі їздили на захід України святкувати день народження моїх дівчат.
О: Наприкінці літа перезнайомили наших дітей. Всі поїздки наповнені неймовірними емоціями. Дітей Ані я вважаю своїми. Молодша взагалі не хотіла мене відпускати…
«Кохання – це… разом рятувати кіз!»
А: Олександр постійно погоджується на мої божевільні ідеї! Якось, наприклад, ми провели «рятувальну операцію» в одному закиненому селі на передовій. Люди звідти виїхали, а їхні тварини бродили перелякано в пошуках їжі. І тут я подумала: «А що, якщо…». Cкажу вам так: не кожна людина буде після зміни на позиції ловити кіз! :)
Зараз кізоньки в безпечному місці, у «Зеленому гаю», де тішать дітей та дорослих.
«Кохання – це… завести заради неї Тік-Ток!»
О: До знайомства з Анею я був лише в інстаграмі. Ну, а що я там міг закинути? Трофей з підводної охоти чи вантажівку… А тепер, що?
Тік-Ток собі встановив і навіть пару «відях» «запилив!». Аня – моя муза!
«Кохання – це… доставити йому на позицію торт зі свічкою!»
А: Війна – не найкраще місце для святкувань, але як можна залишити коханого без можливості загадати бажання на день народження? Тож я замовила тортик у Дніпрі. Наші побратими якраз везли на ремонт автівку і згодилися допомогти мені його забрати. Торт був, до речі, у формі серця!
Біжимо, значить, під обстрілами надавати допомогу пораненим. А тут Олександр видає: «Я люблю тебе!».
«Кохання – це… вчити її улюблений вірш в окопі під обстрілами!»
О: На позиції ми не користуємося телефонами, Аня передає мені записки в медичній рукавиці. А іноді це не просто записочка, а справжнє завдання! Якось я під обстрілами в окопі… мав вивчити вірш! А вам смішно. :)
«Кохання – це… забивати батальйонний ефір!»
О: Крім записочок ми іноді користуємося батальйонною рацією (без фанатизму, звісно!). По ній ми бажаємо одне одному «доброго ранку» та «спокійної ночі». Наприклад, на Новий рік рівно в 00:00 я викликав її та привітав із Новим роком!
А: Він – був в окопі. Я – на позиції.
О: Аня – та людина, яка зробила мене щасливим.
«Кохання – це… зустрічати одне одного з позицій!»
А: Коли в нас співпадають зміни, ми разом готуємо та намагаємося проводити час разом…
О: … а коли не співпадають, то зустрічаємо одне одного. Я, наприклад, допомагаю занести бронежилет. :)
«Кохання – це… хотіти розповісти вашу історію усьому світові!»
А: Іноді буває страшно. Ми прекрасно розуміємо, де перебуваємо та в яких умовах. Однак вже мріємо про своє життя разом. Хочемо велику-велику родину! Де будемо жити? В Дніпрі, звісно! У місті, за яке ми зараз стоїмо.
О: Усвідомлення того, що Аня мене щодня чекає, дуже допомагає. Це величезна підтримка та розуміння спільної справи!
Я взагалі вважаю, що кожен обов’язково зустріне свою людину. Це не залежить ані від віку, ані від обставин. Всьому свій час. Я зустрів своє щастя на війні.
«Кохання – це… створювати власні цитати для улюблених жуйок!»
Крутіші за оригінал! (Авторка).
А: Знаєте, такі жуйки «Love is…»? Ми їх обожнюємо і за можливості одне одному купуємо.
О: Всю стіну обклеїли в місці, де раніше базувалися!
А: Цікаво, що подумають інші військові, коли туди заїдуть? :)
P.S. Їхня любов отримала найкраще продовження: у «Тіффані» та «Подвоха» народився син Лев . Анна, до речі, до 7-го місяця вагітності перебувала на передовій…
«Лев – цар звірів, але синочок для нас – максимальний герой, тому що пережив усі емоції війни, коли ще був у животику. Написали комбату, що народився маленький сержант. Можливо, і більше звання буде, коли підросте… Ми вже їздили з Левом до тата на передову. Їздили, щоб надихнути хлопців, що життя продовжується, їм є за що боротися. Що у країні народжуються такі малюки, яким Україна потрібна, як нікому», – усміхається Анна.
Зараз також читають: Вдова Героя з Волині: «Після загибелі Саші я дуже швидко їздила на автомобілі з думкою, що мені не хочеться жити…».
