Романтична легенда: І з того часу Кохання сліпе - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.44 € 33.85
Романтична легенда: І з того часу Кохання сліпе

А десь поруч ходить Божевілля...

Фото Pixabay.

Романтична легенда: І з того часу Кохання сліпе

Кажуть, що якось зібралися в одній частині Землі разом всі людські почуття

Коли Сум позіхнув вже втретє, Божевілля запропонувало: «А нумо грати в хованки!»

Інтрига бідняла брову: «Хованки? Що це за гра?». Божевілля пояснило, що один з них, наприклад, воно, водить — ​закриває очі й рахує до мільйона, а в цей час решта ховається. Той, кого знайдуть останнім, стане водити наступним і так далі.

Ентузіазм затанцював з Ейфорією, Радість так скакала, що переконала Сумнів. Ось лише Апатія, яку ніколи нічого не цікавило, відмовилася від участі у грі.

Правда вирішила не ховатися, тому що кінець кінцем її все одно завжди знаходять. Гордість сказала, що це зовсім ідіотська гра (її нічого, окрім себе самої, не хвилювало). Боягузтво дуже не хотіло ризикувати.

– Раз, два, три, — ​почало відлік Божевілля.

Першою заховалася Лінь. Вона залягла за найближчим каменем на дорозі.

Віра піднялася в небо, а Заздрість зачаїлася в тіні Тріумфу, який власними силами зумів видертися на вершину найвищого дерева. Шляхетність дуже довго не могла сховатися, оскільки кожне місце, яке вона знаходила, здавалось ідеальним для її друзів: кришталево чисте озеро — ​для Вроди, ущелина в деревах — ​для Страху, крило метелика — ​для Хтивості, подих вітру — ​то це ж для Волі! Отже, вона замаскувалась у промінчику сонця. Егоїзм, навпаки, знайшов лише для себе тепле й затишне містечко.

Божевілля не знало, що робити, почало вибачатися, плакало, благало, прохало пробачення й, аби спокутувати свою провину, пообіцяло Коханню стати його поводирем.

Брехня сховалася на дні океану (а насправді ж — ​у веселці), а Пристрасть і Бажання затаїлись у жерлі вулкану. Забудькуватість навіть не пам’ятаю де, але це не важливо. Коли Божевілля дорахувало до 999999, Кохання ще шукало, де б йому сховатися, але все вже було зайнято. Та раптом воно побачило чудовий кущ руж (троянд) й вирішило там присісти серед його квітів.

– Мільйон, — ​дорахувало Божевілля й стало шукати.

Першою воно, звичайно ж, знайшло Лінь. Потім почуло, як Віра сперечається з Богом, а про Пристрасть та Бажання дізналося з того, як тремтить вулкан. Згодом Божевілля побачило Заздрість і здогадалося, де ховається Тріумф. Егоїзм і шукати не було потреби, тому що місцем, де він причаївся, виявився вулик із бджолами, які вирішили прогнати непроханого гостя.

У пошуках Божевілля підійшло напитися до струмка й побачило Вроду.

Сумнів сидів біля паркану, вирішуючи, з якого ж боку йому заховатися.

Отже було знайдено всіх: Талант — ​у свіжій та соковитій траві, Сум — ​у темній печері, Брехню — ​у веселці (якщо чесно, то вона ховалася на дні океану). Ось лише Кохання знайти не можна було ніяк. Божевілля шукало за кожним деревом, у кожному струмку, на верхівці кожної гори й, нарешті, воно вирішило подивитись у кущах руж, і коли розсунуло гілки, почуло крик. Гострі голки руж поранили Коханню очі. Божевілля не знало, що робити, почало вибачатися, плакало, благало, прохало пробачення й, аби спокутувати свою провину, пообіцяло Коханню стати його поводирем.

І ось з того часу, коли вперше на Землі грали в хованки, Кохання сліпе й Божевілля водить його за руку…

Читайте також: Коли народилася любов, усміхнувся Бог. Притча на вечір.