Теща із Ковельщини шукає дружину для зятя - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.05 € 31.85
Теща із Ковельщини шукає дружину для зятя

Василь уже шість років виховує доньку сам.

Фото kp.ua.

Теща із Ковельщини шукає дружину для зятя

Жителька села Черкаси намагається влаштувати особисте щастя чоловіка покійної доньки

«У мене сімейне життя не склалося, то хочу, аби в зятя воно було вдалим»

Тетяна Ткачук знає, яка то гірка самотність, коли поруч немає сильного чоловічого плеча. Їй же довелося одній ростити сина і доньку, бути і мамою, і батьком. Її Василь подався на заробітки — ​і десь пропав. З тих пір минуло 30 років, і нема ніякої звістки про нього. Тож звикла виконувати вдома не лише жіночу роботу, а й чоловічу. Тримала велике господарство: овець, свиней, корову, кроликів… Ще й на ферму ходила. Треба ж було годувати, одягати, вчити двійко дітей. Бувало, прийде з вечірнього доїння — ​і бігом на город бур’яни виполювати. Легше стало, коли син та донька підросли і взяли частину домашньої роботи на себе. Допомагали поратися і в хаті, і в дворі. А там Яна заміж вийшла за міського хлопця.

– Не плачте, я вас одну не залишу.

Благословляючи доньку на сімейне життя, мама подумки бажала їй жіночого щастя. І воно таки було в неї, але надто коротке… Зять Василь виявився роботящим, добрим чоловіком і батьком для внучки Мар’яни, яка народилася у молодого подружжя. Сім’я отримала двокімнатну квартиру в Нововолинську. Здавалося б, жити і радіти. Але в двері постукала біда. Захворіла на рак молочної залози Яна. І згоріла швидко.

— Весною виявили, а за пів року дочки не стало, — ​розповідає мама. — ​Намучилася бідна даремне, не допомогло їй лікування.

Але біда одна не ходить. Через рік Тетяна поховала й сина Івана, який жив із нею. І стала хата порожньою, у ній оселилися сум і відчай. Жінка дивилася на синові речі — ​і заливалася слізьми. Думала, що тут уже ніколи не лунатиме сміх, а їй доведеться самій доживати віку. Та доля розпорядилася інакше. Якось навідався зять Василь і, побачивши згорьовану тещу, несподівано сказав:

— Не плачте, я вас одну не залишу.

І слова таки дотримав, перебрався з донькою у село. З тих пір живуть утрьох.

Внучці потрібна мама, а в хаті — ​господиня

Після смерті Яни вже минуло 6 років, а Василь так і не знайшов ту, котра б стала йому дружиною. Хоча, чого правду таїти, були в його житті жінки, але такої, як вона, певне, не траплялося. Теща в особисте життя зятя не втручалася, не давала порад, кого вибирати. Сподівалася, що сам зрозуміє: пора одружуватися, приводити в хату господиню, а доньці маму. Вона ж відчувала, як дівчинці не вистачає її. Бачила, якими очима дивиться внучка на діток, котрих саджають у шкільний автобус матусі, як горнеться до молодих жінок. Тож якось не втрималася і сказала зятеві:
— Шукай, Василю, собі жінку. Дочці потрібна мама, а тобі — ​дружина. Самому недобре жити. Знаю то по собі.

Читайте також: «Священик з Волині верхівку ялинки на Софійській площі назвав «відьмацьким капелюхом».

А коли той, як каже Тетяна Іванівна, заприндився («Що ви таке надумали! Не буду я нікого шукати!»), пообіцяла, що зробить це сама. Але як — ​не знала. Не вийдеш же на вулицю і не будеш кричати: «Шукаю жінку для зятя!». А де її взяти? То молоді легко знайомляться через різноманітні сайти, а 62-річна жінка не довіряє їм. Та й комютера в хаті нема. Тетяна вже подумувала, чи не звернутися на передачу «Стосується кожного», але потім вирішила шукати по-старому, через знайомих. Одна з них і порадила написати в газету «Вісті Ковельщини». Жінка так і зробила. І пішли дзвінки. У перші тижні телефон не вмовкав. Дзвонили з Рівненщини, Києва, Тернополя, Волині. І не лише претендентки в дружини, але й їхні мами, котрі, як і Тетяна, хотіли влаштувати сімейне щастя своїх дітей. Моя співрозмовниця каже, що усі кандидатки були достойні — ​з житлом, матеріально забезпечені. Декотрі мали хорошу, добре оплачувану роботу в державних установах. Пані Тетяна розказувала їм, що її 39-річний зять не писаний красень, але не п’яничка, має добре серце, турботливий, працьовитий. Хоч не має зараз постійної роботи, та не сидить без діла. Їздить на заробітки до Польщі. Тож та, яка стане його дружиною, не пошкодує. Пані Тетяна хоче, аби жінка погодилася на переїзд у село.

— Хата у мене велика, жити є де, — ​розповідає. — ​Маємо усі міські зручності: газ, воду, ванну, туалет. Живемо недалеко від Ковеля, то й роботу знайде.

— Але ж може таке бути, що невістка покличе вашого Василя в інше місто чи село, — ​кажу.

— Хай забирає, відпущу, аби тільки внучку мені залишила. — ​Тяжко було б розлучатися з нею.

Втім, схоже, серце тещі вже вибрало наречену для зятя.

— Сподобалася мені одна жіночка, — ​зізнається. — ​І Мар’янці також. Вона місцева. Ми з нею вже зустрічалися, переговорили, знайшли спільну мову. Внучка відразу потягнулася до неї, взяла за руку. Вони пішли на базар. Повернулися щасливі, з покупками.

— А потім в піцерію, — ​додає Мар’янка. — ​Посиділи трохи і пішли на третю годину на автобус, бо треба було їхати додому.

— А якою ти хочеш бачити тьотю, яка стане дружиною твого тата, а тобі — ​мамою? — ​запитую у Мар’янки.

— Турботливою, щоб мене любила, не пила, не курила і була подружкою мені, щоб я могла їй розказувати все, — ​каже маленька, але не по-дитячому мудра щебетушка.

Василь уже шість років виховує доньку сам.
Василь уже шість років виховує доньку сам.

 Пані Тетяна плекає надію, що зятеві сподобається її обраниця. Дала номер його мобільного, щоб зателефонувала, поговорили, бо одна справа, коли теща розказує про нього, а інша, коли кандидатка в наречені складе свою думку про нього. А коли приїде (обіцяв бути на Миколая), зустрінуться, познайомляться ближче.

– Щоб мене любила, не пила, не курила і була подружкою мені, щоб я могла їй розказувати все, — ​каже маленька, але не по-дитячому мудра щебетушка.

Слухала Тетяну Іванівну і думала: що не кажіть, а вона таки незвичайна теща. Таких, як моя співрозмовниця, небагато. У більшості випадків, коли зять після смерті дружини вирішує вдруге одружитися, теща не дуже радіє. Хоча, може, й розуміє, що не вікувати ж йому одиноким, та вважає подібне ледве не зрадою покійної доньки, а то й наругою над її пам’яттю. Більше того, вона сама, хоч і довелося трохи посперечатися з Василем, аби переконати його, що треба женитися, взялася шукати дружину.

Поцікавилася у пані Тетяни, як у селі відреагували на її ініціативу.

— По-всякому, — ​каже. — ​Одні мене підтримують, інші — ​засуджують. Але я не звертаю уваги. Мене вже підводить здоров’я, ходжу з паличкою, хазяйнувати тяжко. Хочу, щоб у хаті з’явилася молода господиня. І якщо знайдеться жіночка, яка хоче мати сильне чоловіче плече, стати мамою внучці, а зятеві дружиною, буду тільки рада. Прийму як дочку.

Читайте також: «Закохана бабуся: «Не слухай нікого. Побут почуття не вбиває. І щастя не в грошах…».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.