Материнський обов’язок — виростити здоровими, мудрими своїх дітей. Як кажуть, небо прихилила б, щоб щасливою була доля рідної кровинки. Але чомусь та доля важким крилом накриває людину...
Материнський обов’язок — виростити здоровими, мудрими своїх дітей. Як кажуть, небо прихилила б, щоб щасливою була доля рідної кровинки. Але чомусь та доля важким крилом накриває людину...
Таким “важким крилом” стала для мене втрата сина. Загинув він за кордоном — у Португалії. Мого доброго, роботящого, добродушного Руслана не стало. Він закінчив училище, працював на заводі. Добре заробляв. Але коли все розвалилося, не стало роботи, то вирішив податись, як і багато його ровесників, на заробітки. Просила я сина, благала, щоб не їхав, але він заспокоював мене: мовляв, все, мамо, буде добре. І поїхав. А повернувся вже у цинковій домовині. Мій син добре вчився у школі, гарно малював, любив співати пісні Висоцького, Малініна, акомпануючи на гітарі. Багато мріяв зробити, але всі ці мрії враз обірвалися. Він не дожив навіть до 42 років. Трагічна смерть забрала нашого дорогого синочка. Хоч уже більш як півроку минуло з того часу — не можу змиритись, що Руслан не зателефонує, що не почую я його голос. Ще й досі мені здається, що він приїде додому, і знову зазвучить гітара. Важкий і гіркий заробітчанський хліб, обмитий гіркими сльозами і страшною вічною тугою матерів. Тільки в наше місто Рожище за короткий строк привезли п’ятьох хлопців у домовинах. А скільки їх можна нарахувати по області, Україні?! Нікому не відоме, правда, це число. І ці рядки я пишу від усіх згорьованих матерів, які втратили своїх синів, для яких заробітчанський хліб дітей обернувся горем. Наталія АНТОНЮК. м. Рожище.
