У Луцьку велотрека — нема, а бронзова медалістка Чемпіонату Європи — є! - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.71 € 33.08
У Луцьку велотрека — нема,  а бронзова медалістка Чемпіонату Європи — є!

Віктор Ковальов і Олександра розуміють одне одного з пів слова.

Фото з архіву Олександри ЛОГВІНЮК.

У Луцьку велотрека — нема, а бронзова медалістка Чемпіонату Європи — є!

Таку нагороду виборола на форумі в Болгарії у командному спринті 19-літня волинянка Олександра Логвінюк

«Стартувати треба з вірою в себе й свою перемогу»

З Олександрою та її тренером Віктором Ковальовим ми зустрілися у місці тренування — ​в підвальному приміщенні спорттовариства «Динамо». (Тут мало місця, обдерті стіни, старенькі тренажери й погана вентиляція.) «У нас не так красиво, як у приватних спортзалах, зате все дуже рідне», — ​прокоментувала дівчина, зрозумівши, що я зіставляю успіхи її та інших вихованок Волинської школи вищої спортивної майстерності з умовами тренувань, що тривають годинами. Саша невисока зростом і відчутно впевнена в собі. І на те є підстави: вона — ​майстер спорту України міжнародного класу. Вдома у своїй кімнаті має стіну гордості, яка завішана нагородами. Незабаром додасть туди й свіжу, здобуту в Болгарії на європейському чемпіонаті з велосипедного спорту на треку: у листопадових змаганнях у командному спринті волинянка разом із львів’янкою Оленою Старіковою (24 роки) та вінничанкою Любов’ю Басовою (32 роки) вибороли бронзову медаль, поступившись велосипедисткам із Росії та Великої Британії. (Вперше цього року, пояснив Віктор Ковальов, їхало 3 спортсменки, а не 2, як раніше. Таким чином змагання жінок зрівнюють із чоловічими).

 Дуже люблю відчуття адреналіну, коли набираєш швидкість, 
коли всі позаду тебе.

У жіночій трійці української збірної Саша наймолодша й найменш досвідчена, тож ця медаль далася їй з великими тривогами. Розуміла, що на неї спрямовані всі камери спортивного світу: «Хвилювалася. Боялася підвести. Але знаю, що стартувати треба з вірою в себе й свою перемогу, тоді все вийде». Дівчина проговорює ці слова так, що відчуваються інтонації тренера: Віктор Ковальов не раз повторював їй цю настанову, яка стала врешті життєвою позицією. І тепер, згідливо киваючи, він додає, що телячих ніжностей перед змаганнями дозволяти не можна — ​дух повинен бути бойовим: «Спортсменка має бути готова до всього на треку, і до підступності теж. Це ж конкуренція!». (Віктор Ковальов як тренер працює з 1980-х років. Чимало його вихованців можуть похвалитися «медальними» емоціями.)

Бронзові призерки Олександра Логвінюк, Олена Старікова  та Любов Басова (зліва направо).
Бронзові призерки Олександра Логвінюк, Олена Старікова та Любов Басова (зліва направо).

 Тренування займає 6 годин на день

Він береться хвалити свою підопічну за відданість справі. Мовляв, не випадково дівчата називають її фанаткою: дуже вже вона затята у всьому, що стосується велосипеда. Спробуй-но тренуватися по 6 годин на день! Усміхається, коли розповідає, як переорієнтовував Сашу перейти на їзду на треку (доріжка або спортивна споруда для велосипедних перегонів. — ​Авт.). Адже починала вона як маунтенбайкер (у гірському велоспорті). Віктор Сергійович згадує, як дівчина опиралася й сердилася, й мудро зауважує, що відстоювання свого — ​корисна риса у їхній справі, як і вміння аналізувати й швидко приймати рішення. Що аналізувати? Прийоми, які на велодоріжці використовують суперниці, і свої здобутки й промахи. Олександра ділиться, що іноземним спортсменкам професійно знімають відео, яке вони аналізують посекундно, щоб зрозуміти, де схибили. Вона ж, наприклад, просила тренерів збірної, щоб зафіксували, як їде треком. Кульгає в українських велосипедистів і матеріальна сторона. Спонсорство за кордоном — ​почесна справа, у нас — ​обтяжлива. «Та ми якось самі пробуємо справлятися, бо ж дивіться, яка зараз ситуація з коронавірусом!» — ​Віктор Ковальчук зітхає й неохоче відповідає на наступне запитання про ціну велосипеда: «Від 10 тисяч гривень. Але нам якось вдалося вирвати для Саші». Оце «вирвати» звучить не раз. Бо цей вид спорту вимагає ще й спецодягу, шолома, взуття, поїздок на тренування.

Без фанатизму вершин не досягти

На трековому велосипеді може їздити тільки сильна спортсменка, тому дівчина показує, на яких тренажерах мусить займатися, окрім їзди. Нелюбима й одна з найважчих вправ — ​жим ногами: у напівсидячому положенні підіймати й опускати 450-кілограмовий вантаж. Якби не розвивала м’язи ніг, не проїхала би «своїх» 250 метрів на чемпіонаті за 20,4 секунди. А хоче ще швидше! Підкреслює очевидне: «Мілітисячна секунди має таке значення!». Тому вона вчиться нарощувати швидкість і через «не можу». (Велоспринтер має уміти прискорюватися від 25 км за годину до 75 — ​це мінімум.) Олександра Логвінюк ділиться мрією — ​прагне стати учасницею Олімпійських ігор. Тому вона готова на жим ногами, не їсти ласощів і служити своєму велосипеду. Сашу дівчата зі школи спортивної майстерності називають фанаткою. І їй це подобається, бо є правдою. «Дуже люблю відчуття адреналіну, коли набираєш швидкість, коли всі позаду тебе. Хочу бути № 1», — ​дівчина усміхається й з любов’ю поглядає на свій ровер.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.