«З чоловіком спілкуємось суржиком, а Різдво та Великдень не ділимо»: нардепка розповіла свою історію кохання - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.19 € 32.29
«З чоловіком спілкуємось суржиком, а Різдво та Великдень не ділимо»: нардепка розповіла свою історію кохання

Тепла українсько-грузинська родина — так про них кажуть друзі. І Климпуші-Цинцадзе з цим радо погоджуються.

Фото з родинного архіву Іванни Климпуш-Цинцадзе.

«З чоловіком спілкуємось суржиком, а Різдво та Великдень не ділимо»: нардепка розповіла свою історію кохання

Історія любові, яка 20 років тому поєднала два відомі роди — український та грузинський

Він — ​Арчіл Цинцадзе — ​ветеран та герой війни Грузії за незалежність та територіальну цілісність, дипломат і військовий, удостоєний найвищої нагороди США для іноземних військових. Вона — ​активістка, яка протягом усієї своєї громадської та професійної діяльності робила все, аби Україна рухалась у бік Заходу, а ще — ​онука славетного закарпатця Дмитра Климпуша — ​команданта Карпатської Січі, котра у 1939 році збройно обороняла незалежну Карпатську Україну.

Зараз Іванна Климпуш-Цинцадзе — ​народний депутат від «Європейської Солідарності», а до цього кілька років була віцепрем’єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України.

«Я представляла Україну, він — ​Грузію»

— З Арчілом ми познайомились у Швейцарії на конференції «Партнерство заради миру». Я представляла Україну, він — ​Грузію. Потім довго листувалися. Стосунки розвивались і міцніли…

 

 Одружились ми в США, де Арчіл на той час працював у посольстві. Прожили у Штатах 5 років, там народилась перша донька. Потім на два з половиною роки переїхали в Грузію, там з’явилась на світ друга наша дівчинка (Соломії зараз 18 років, Меланії — ​15. — ​Авт.). Тоді переїхали в Україну, — ​тут донечки уже не народжувались (усміхається). Трошки пожили по світу, тож зараз, як я жартую, мовою сімейного спілкування є грузинсько-українсько-англійський суржик.

«Свекруха та свекор спокійні за свого сина, бо впевнені, що живе у любові та повазі»

— Чому вирішили осісти саме в Україні? Знаєте, я дуже хотіла повернутися додому. Мені не вистачало домівки. І я вдячна чоловіку, що коли з’явилась можливість працювати у посольстві в Києві, він погодився, хоч і посада була дещо нижчою. Вдячна йому за те, що взяв таку відповідальність на себе і почав будувати кар’єру вже тут. До речі, традиції наших народів відрізняються: якщо в Україні дочка залишається з батьками, то в Грузії — ​старший син. Виходить, що у нас є порушення їхньої традиції. Але я скажу таку правду, що свекруха та свекор спокійні за свого сина, бо впевнені, що живе у любові та повазі, у теплій родині.

«Арчіл — ​не просто коханий, він — ​однодумець»

— Я вдячна чоловікові за те, що підтримує мене у всіх тих справах, які я намагаюся робити для України. Якби він не підтримував, якби не взяв на себе частину піклування про доньок, якихось домашніх зобов’язань, то перебувати на тих роботах, на яких я працюю з 2014 року, було б просто неможливо. Арчіл переймається свободою та незалежністю, відновленням територіальної цілісності України, як і я. Для нього це так само важливо і щодо Грузії. Ми тут абсолютні однодумці. Арчіл — ​архітектор, був звичайною цивільною і творчою людиною, але він пішов добровольцем на війну в Абхазію, закінчив її командиром батальйону.

Це насправді серйозні випробування. Арчіл навіть вважався зниклим безвісти, трохи згодом — ​загиблим. А потім він… виніс на собі пораненого бійця після 10 днів у тилу ворога, коли всі думали, що він загинув. Тому нашу війну з Російською Федерацією він сприймає так само особистісно, в цьому сенсі нам легко розуміти одне одного.

Арчіл навіть вважався зниклим безвісти, трохи згодом — ​загиблим. А потім він… виніс на собі пораненого бійця після 10 днів у тилу ворога, коли всі думали, що він загинув. Тому нашу війну з Російською Федерацією він сприймає так само особистісно, в цьому сенсі нам легко розуміти одне одного.

Арчілу знадобились десятиліття, щоб почати говорити про війну. Ми вже 20 років одружені, і я бачила, як складно і непросто він починав розповідати — ​буквально по крупинках. І тільки зараз став згадувати більше, бо його досвід нині нам може стати у пригоді. Арчіл був військовим аташе Грузії у Вашингтоні, він удостоєний найвищої нагороди США, яку дають іноземним військовим. Тому йому є чим поділитися, і дещо вже було враховано українським Міністерством оборони (при Порошенку Арчіл Цинцадзе був радником прем’єр-міністра України та міністра оборони з питань оборонної реформи. — ​Авт.).

«Різдво та Великдень уся грузинська рідня чоловіка святкувала з нами — по-українськи!»

— Грузини — ​православні, я — ​греко-католичка, тому головні наші родинні свята збігаються, нема необхідності розриватися. Є, звісно, відмінності, але, знаєте, людина, яка не любить своє рідне, не здатна полюбити і мати повагу до іншого. Саме через те, що і мене в родині, і чоловіка виховували у великій любові та повазі до свого, ми із готовністю сприймаємо і цінуємо традиції обох народів.

…Коли готуємо різдвяний стіл, то використовуємо не тільки українські рецепти, а й грузинські, наприклад лобіо, тобто квасолю, яку подаємо на стіл у такому приготуванні, як у Грузії. Або ще подобається салат із баклажанів та селери. Свекруха навчила.

Знаєте, мої дівчата дуже люблять їздити в Грузію до дідуся та бабусі, до родини. Але вони відмовляються туди їхати на Різдво і Великдень — ​через те, що українська традиція соковитіша, яскравіша. У Грузії не колядують, не пишуть писанки, не несуть оці кошики барвисті освячувати. Печуть паски, але не такі, як на моїй Гуцульщині, — ​прикрашені пишними ружами і косицями. Тож коли ми жили у Грузії, родина чоловіка всі празники святкувала в нас удома, — ​їм була цікава українська традиція!

Читати також: День Святого Валентина: чому цього дня одружені жінки дозволяли себе бити

Я — ​українка, Арчіл — ​грузин. Але родинні традиції кожного лише збагатили нашу сім’ю.

Василь РОГУЦЬКИЙ