Під одним дахом — ​три сім’ї: у тісноті, але в любові - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.63 € 33.50
Під одним дахом — ​три сім’ї: у тісноті, але в любові

То радість для батьків, коли з’їжджається вся їхня велика родина.

Фото з архіву Марії Савлук.

Під одним дахом — ​три сім’ї: у тісноті, але в любові

Про таких жінок, як Марія Савлук із Велимчого на Ратнівщині, кажуть, що і коня на скаку зупинить, і в палаючу хату ввійде, і з вогню голими руками вуглину вихопить. Марія ще з дитинства-­юності вміє все: і приготувати смачненько, і погосподарювати в толк, і до життя громади не байдужа. У селі її поважають. Земляки двічі обирали її представляти свої інтереси у сільській та районній радах. У сім’ї — ​гарна дружина для чоловіка Івана Оксентійовича, чудова мама та бабуся

Не просто знайти стіл на 18 осіб

Марія Василівна — ​багатодітна мама, яка народила 8 дітей, однак у малолітньому віці одна її кровинка трагічно загинула. Виховували батьки своїх нащадків так, щоб допомагали один одному і жили дружно. На сьогодні у хаті Марії та Івана Савлуків мешкає 11 осіб: син та донька із сім’ями та ще троє неодружених дітей.

— Нещодавно поз’їжджалися всі діти з онуками, 18 усіх було разом із нами. І наша велика хата виявилась затісною, — ​говорить Марія Василівна. — ​Тож плануємо із чоловіком добудувати її, аби у таких випадках, коли збиратиметься вся сім’я, кожному була кімната.

У нас завжди було що поїсти, у що вдягнутися. Більшого ніхто й не вимагав, бо діти знали, на що ми з чоловіком спроможні і що маємо.

Як розповіла пані Марія, старший їхній син Микола має диплом Львівського політехнічного інституту, там разом із родиною й проживає, працює в автосервісі з ремонту машин. Олександр, здобувши спеціальність електромонтера у Володимирі­Волинському, заочно також закінчив цей вищий навчальний заклад і мешкає зараз у Варшаві. Такий же фах отримав і Павло, тільки в Луцьку. Наталія — ​продавець, мешкає із сім’єю разом з батьками. Оля закінчила Луцький педагогічний коледж, пише вірші, співала у Волинському народному хорі, а тепер є учасницею гурту із Луцька «Награш бенд», живе з родиною у Луцьку. Віталій у Камені­-Каширському здобув спеціальність муляра-­штукатура, Василь у Володимирі-­Волинському — ​фах деревообробника.

Життя так склалося, що четверо синів працюють електромонтажниками у Польщі. Олександр навіть створив власну фірму, на якій працює й чимало їхніх односельчан. Та через карантин зараз повернувся до батьківської хати.

«Дивлячись на інших, найменший син і собі носив по полінцю»

Поцікавилась у Марії Василівни, як давала раду малим дітям, як живеться уже із дорослими під одним дахом.

— Я ніякої роботи не цуралась, — ​говорить жінка. — ​Та й чоловік також, хоча багато часу у нього займала праця у колгоспі — ​трактористом, комбайнером. Діти допомагали і один одного гляділи. Як зараз пам’ятаю, Іван нарізав, наколов дров, а вони їх складають. Усі взялися за цю роботу, а найменшому Віталіку було тоді лише півтора року, але й він, дивлячись на інших, і собі носив по полінцю. Отак і росли всі разом, гуртом.

— Коли я народила п’яту дитину, найстаршому виповнилось лише сім років, — ​продовжує Марія Василівна. — ​Було так, що мали ми одного студента, шість школярів і один наш хлопчик у дитячий садочок ходив. Але, згадуючи ті часи, не скажу, що важко було. Ні. У нас завжди було що поїсти, у що вдягнутися. Більшого ніхто й не вимагав, бо діти знали, на що ми з чоловіком спроможні і що маємо. Дисципліна була, порядок. І зараз сприймаємо життя таким, яким воно є, ніхто не хитрує, не лінується, не киває на іншого, не ображає ближнього. Живемо у праці і любові один до одного.

Валентина БОРЗОВЕЦЬ

Читайте також: Відома волинянка представила широкій публіці нову пісню.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.