Чому в Людмили Джулай немає відбитків пальців - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.03 € 32.77
Чому в Людмили Джулай немає відбитків пальців

У медсанчастині № 126 міста Прип’ять Людмила Джулай (зліва) та її  подруга Алла Макарець працювали з 1974 року (жінки тримають фото медсанчастини, якою вона була до аварії).

Фото із сайту ukrainenews.fakty.ua.

Чому в Людмили Джулай немає відбитків пальців

У перші хвилини після вибуху на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року жінка рятувала опромінених атомників

– Перших постраждалих почали привозити о другій годині ночі, — ​розповіла пані Людмила виданню «Факти і коментарі». — ​Виглядали вони жахливо. Обличчя бордові, ніби сильно обгоріли на пляжі. Багатьох рвало. Ми знімали з них одяг голими руками без рукавичок. І всіх — ​під душ. А кому було зовсім погано — ​відразу під крапельницю, без душа…Чому без рукавичок? Ніхто нічого не знав і не розумів. Крім одного: що треба працювати, працювати, працювати, рятувати людей. Привезли Шашенка (Володимир Шашенок працював на станції інженером-наладником. — ​Авт.) — ​він був увесь чорний, відразу видно, що не жилець. Через кілька годин чоловік помер. Надійшли дві жінки — ​Клавдія Луконіна і Катерина Іваненко. Вони навіть не на станції перебували під час вибуху, працювали у воєнізованій охороні управління будівництва. Але отримали великі дози опромінення. Катя Іваненко просила мене зателефонувати її старенькій мамі, сказати, що вона в лікарні, щоб ненька не переживала, щоб не чекала її. Я не зателефонувала — ​на той момент у Прип’яті вже відрубали весь телефонний зв’язок. Катя померла в Москві, в 6-й лікарні. Похована разом з Клавою на Митинському кладовищі. А я так і живу з цим гріхом, що не подзвонила її старенькій мамі…

На закордонному паспорті мені робили спеціальний чіп для розпізнавання. Підтвердити свою особистість відбитком пальця, як усі, я не можу.

26 квітня ми відпрацювали до дев’ятої вечора, і від начмеда надійшла команда: всі по домівках, — ​продовжує Людмила Джулай. — ​Я на швидкій завезла документацію стосовно постраждалих у бункер ЧАЕС, де засідала урядова комісія, і пішла додому. Опустилася на стілець, сина попросила купити води і кефіру — ​всередині все пекло, як вогнем. Тільки задрімала — ​серед ночі дзвінок від знайомої: «Люда, ходять чутки, що буде евакуація. Це правда?». Я схопилася, одяглася, вийшла на вулицю. Побачила у дворі міліційну машину, підійшла: «Хлопці, а правда, що буде евакуація?» Вони зам’ялися, нічого не відповіли. І раптом заговорила рація у них в машині: «Колона автобусів на під’їзді до Чорнобиля. Будемо формувати колону там». Я слово в слово запам’ятала, й досі мурашки по шкірі. «Хлопці, спасибі, питання знято. Все зрозуміло», — ​сказала я і пішла додому збиратися…

— У мене були радіаційні опіки. А ще через те, що в ніч аварії я носила одяг пожежників голими руками, радіація «виїла» мені шкіру. У мене нема відбитків пальців, — ​Людмила Василівна показує гладкі, як папір, пучки пальців правої руки. — ​Тому на закордонному паспорті мені робили спеціальний чіп для розпізнавання. Підтвердити свою особистість відбитком пальця, як усі, я не можу.

…Два рази на рік — ​на День ліквідатора і 26 квітня — в країні згадують про Чорнобиль. Але перетворюється це все у формальності. При цьому держава платить евакуйованим — ​людям, які провели щонайменше 36 годин у дикому радіаційному фоні та вбили своє здоров’я, — 2 тисячі гривень. А тих, хто заїхав на кілька годин після аварії і виклопотав собі потрібний папірець, тепер називають ліквідаторами.

Дарія ГОРСЬКА, fakty.ua