Що чує дитина - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.19 € 32.29
Що чує дитина

Фото ілюстративне.

Що чує дитина

— Ти так швидко прибрала! — Чому ти мені не довіряєш?! Я все добре зробила!

Наш діалог із дочкою не встиг початися, як наповнився інтонацією ворожості: збиралася підхвалити її за оперативність, а піймала хвилю обурення. Все тому, що раніше за схожих обставин критикувала її за надмірну поспішність.

Останнім часом мала кілька ситуацій з дітьми, які показали, як по-своєму вони сприймають сказане. Так буває і в дорослому світі: людям важко порозумітися, бо з промовлених фраз кожен «витягає» різний зміст. Зазвичай це пов’язано з інакшим життєвим досвідом й недавніми подіями. Але з неповнолітніми, мені здається, досягти «точки дотику» за таких обставин важче, зокрема тому, що батьки часто в спілкуванні (навіть несвідомо) переходять на позицію «згори-вниз», а малих–майже дорослих — ​це надзвичайно обурює. Як можна цьому зарадити?

Наш діалог із дочкою не встиг початися, як наповнився інтонацією ворожості: збиралася підхвалити її за оперативність, а піймала хвилю обурення.

Свого часу прочитала у психотерапевтки Світлани Ройз, що вона практикує зі своїми рідними, передусім з донькою, питання-уточнення: «Що ти почула?», «А що ти хочеш почути?». Ця порада відклалася у пам’яті як цікава, але малозрозуміла. Якісь неприродні питання… Однак життя, буває, тикне носом в розв’язання задачки, над якою роздумуєш… Спостерігала сцену, коли жінка звернулася до сина зі словами, щоб допоміг їй на кухні. У відповідь він вибухнув, що втомлений і нічого не робитиме. Далі обурилася вона, а тоді знову хлопчина. Зрештою, їм вистачило розуму розійтися в різні сторони. А як «охололи», то з’ясували, що син почув у словах мами наказовий тон. Вона ж заперечила, що говорила зверхньо: мовляв, теж була втомлена. Було б їй запитати, чому це він так дивно реагує на звичне прохання («що ти почув?», «що не так?»), то й усе б і залагодили… Це якраз той рецепт, який навчає вчасно стелити соломку й уникати виснажливих сварок. Аналізую на цьому фоні свої розмови з 4-літнім сином і зі старшими, 12 та 19 років: з малим просто, бо бачу його наскрізь, а от з дорослішими інакше. Ніби ж і розумію їх, та все одно лізуть ті непорозуміння часто на порожньому місці. Після побитих горщиків налагоджувати спілкування ой як важко, то ліпше провести собі тренінг і почати уточнювати обставини ще до того, як вони перетворяться на нестерпні… Найважчий момент, як на мене, — ​не закипіти, коли дитина відповідає неочікувано і грубо. У ту суперважливу секунду, коли все ще може піти спокійно, належить швиденько мобілізувати всю мамську мужність, видихнути й спокійнісінько перепитати, мовляв, що такого страшного прозвучало з твого погляду, шановна дитино? Мій самотренінг у розпалі.

А якщо маєте, шановні читачі, свої психологічні винаходи про такий складний сімейний світ, який психологи досліджують століттями й усе ще щось винаходять, — ​діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».

Оксана КОВАЛЕНКО, мама

Читайте також: Мама навчається... ігнорувати. Колонка Оксани Коваленко