Мама навчається... ігнорувати. Колонка Оксани Коваленко - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.84 € 31.89
Мама навчається... ігнорувати. Колонка Оксани Коваленко

Звикаючи отримувати багато уваги, дитина починає залежати від неї, як від наркотику.

Фото із сайту snob.ru.

Мама навчається... ігнорувати. Колонка Оксани Коваленко

– Ма-а-м, ну мам! Я тебе кличу! Ма-ам! – Що тобі? – Я змучився тебе кликати. Йди сюди

Діалоги-перегукування в моїй оселі – явище поширене. Й усе було б непогано, якби діти не вважали, що саме я маю підходити до них, і то завжди. «Ти ж порівняно зі мною така енергійна», – якогось разу віджартувався син. Я ж вирішила покласти край цій традиції, приємній для усіх, окрім мене. Аналізую, що створила ефект пульта дистанційного управління сама ж: коли найменшенький перепитає щось із сусідньої кімнати, то реагую швиденько, навіть не усвідомлюючи цього. (З часом, коли їхнє «ма-а-м» дорослішає, стає басистішим, тоді стає допікати, а на ранньому етапі досить миле). Малому зараз чотири роки – й він уже засвоїв, що гора ходить до Магомета: мама прибіжить із кухні, щоб глянути на гарно складені пазли, щоб відповісти на питання й втішити, коли вдариться... Щоб повернутися до прийнятного рівня розмов, потрібно вчитися ігнорувати. Як це робити правильно?

Щоб повернутися до прийнятного рівня розмов, потрібно вчитися ігнорувати.

Без збору інформації ясно, що тут важлива послідовність і моральна стійкість. Якщо вже не відгукуватися, то без винятків. Знайшла з цього приводу цікаву книгу від Кетрін Перлман із назвою «Ігноруйте». Сімейна тренерка з Америки стверджує, що сотні разів перевірила на практиці – не звертати увагу на небажану поведінку дитини корисно й дієво. Вона наводить численні приклади тиску на батьків з боку хлопчиків і дівчаток, які змінюються, коли дорослі нічого такого «не помічають». Перлман пише: «Раніше дітей частіше лишали наодинці з їхніми справами... Їм слід приділяти час, але всьому є межа. Звикаючи отримувати багато уваги, дитина починає залежати від неї, як від наркотику». Пригадую, спостерігала, як хлопчик вимагав мобілку в бабусі для інтернет-гри. Вона відмовляла, та врешті-решт пішла на переговори. Хоча, певно, розуміла: поступившись, показала малому, що торгуватись варто. Єдиний метод, який допоміг би, – ігнорування після чіткого «ні». Цей же метод працює, коли діти дратують батьків, дражнячи менших братів чи сестер. Вони ревнують, тож підсвідомо борються хоча б за негативну увагу – як не дивно, вона їм теж дуже цінна. Мужності на таке ігнорування, знаю по собі, треба мати безмір! Вмикати мовчанку сімейна тренерка радить і під час вибухів з образами на кшталт: «Ти потворна», «Я тебе ненавиджу». Перлман каже: «Не реагувати майже нереально. Але ви маєте триматися й ігнорувати неповагу й неприйнятні твердження, якщо це – лише для того, щоб завдати вам болю». Тоді бажання тиснути на слабинку дорослого в дитини зникне.

З-поміж того, що не можна обходити увагою, – підлі або екстремальні вчинки, плач через біль, страх і стрес, вандалізм, крадіжки, навмисне самотравмування, переїдання. Не варто ігнорувати й гарну поведінку!

Читайте також: Дорогі наші ...труби. Колонка Оксани Коваленко

Маєте свої міркування про шляхи до батьківства в радості – пишіть про це на електронні адреси: [email protected] або ж [email protected] Також є поштова – 43025, м. Луцьк,просп. Волі, 13.

Оксана КОВАЛЕНКО, мама