Є така улюблена літня розвага українок – консервація… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.70 € 31.46
Є така улюблена літня розвага українок – консервація…

Процес консервування може зупинити лише одне — цілковита відсутність того, що слід уберегти, аби не зогнило, не обсипалося…

Волинь-нова

Є така улюблена літня розвага українок – консервація…

Щороку кожна господиня десь так опісля Різдва заглядає у льох, бачить повнісінькі полиці, на яких сумовито у пузатих баночках нудиться варення, компот, огірки мариновані, огірки квашені, огірки з кетчупом, огірки з часником, огірки шматочками… Поруч — помідори, помідори з морквинням, помідори з виноградом, помідори під часниковим снігом… А ще — два десятки слоїчків аличового соусу, малинове варення, агрусове мохіто, абрикосова фанта… Дивиться молодиця на те все і щиро божиться, що цього року ані баночки закрутки готувати на зиму не буде…

А потім приходить літо. І душа обливається крівцею, коли бачить як гірко черешням, що гронами звисають поміж листя. І не витримує душа української молодиці тої муки, тої спокуси! Розум ще пробує відбиватися, приводить якісь аргументи: «Ти ж обіцяла… Хто його їсть?!». Та руки вже самі починають мити і стерилізувати баночки та обривати черешню. І всьо… Почалося, і той запущений процес уже не зупинити. У своєму нестримному бажанні консервувати українка може позмагатися хіба з яким маніяком.

Ледь убгавши у слоїки черешні, хапаємося за полуницю. За нею — чорниці, смородина, вишні, порічки… Потому починаються огірки. Огірки — то окрема сторінка, то не просто закрутка. То страшні «нєрви», бо така вже падлюча культура той огірок, що частенько бере та й лупить у льосі «салютами» на честь своєї господині. Тому закрити огірки, які будуть без «салютів», — то вершина мистецтва закрутки. Жінка, у якої вони ніколи не «салютують», не просто господиня — богиня консервації!

Ну от нарешті всі хрусткі корнішони сховано у слоїки, і тут несподівано у тебе закінчуються банки.

Ну от нарешті всі хрусткі корнішони сховано у слоїки, і тут несподівано у тебе закінчуються банки. То добре, якщо ти у місті і можеш хоч серед ночі бігти у супермаркет, аби їх докупити. А в селі то катастрофа, бо слоїки мають звичку одночасно закінчуватися у всіх молодиць разом. Які ж то муки, які страждання терпить тендітна жіноча душа, коли мусить споглядати, як щось опадає, осипається, переростає, гниє, і не має змоги то запхати у банку! Нарешті у магазин привезли слоїки. Набираєш їх, летиш, така щаслива, така натхненна і тут… Закінчився цукор! У крамниці розібрали всі кришки або весь оцет. А воно ж сохне, гниє, переростає й осипається!

У льосі давно забракло місця. Тому закрутки утворюють такі багатоповерхові вежі, що поставили б у тупик архітекторів, які спроєктували древні піраміди. І вся рідня слізно просить уже не «крутити», бо хто ж його поїсть, але процес консервування, який запущено в українському селі, може зупинити лише одне — зима, тобто цілковита відсутність того, що слід уберегти, аби не зогнило, не обсипалося…

Читайте також: Жнива на Волині сповільни дощі: скільки врожаю вже зібрали господарства (Фото)​.

Тоді ще треба розсовати баночки з консервованою смакотою родичам і близьким. Видихнути з полегшенням… Десь так опісля Різдва зазирнути у льох, подивитися на банки з неторканою закруткою, розсердитися і забожитися, що наступного року — ні баночки!

Ех… Поки все це писала, в очах стоять вишні–литовки, які обсипаються, переспівають і гниють. Побігла запихати їх у баночки, бо не можу зупинитися, бо ноги самі під вишню несуть, а руки самі банки миють. Одним словом, рятуйте, хто може: консервація!!!

Світлана ПЕРЧ.