А вона вже пробачила… Життєва історія на вечір - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.34 € 30.45
А вона вже пробачила… Життєва історія на вечір

«Бабуся лиш сльози втирає і головою киває. Вона ж мама».

Фото із сайту pixabay.com.

А вона вже пробачила… Життєва історія на вечір

Галина аж зблідла, коли угледіла, що з комина сусідської літньої кухні пішов дим: – Ой мамочко, – ​заплакала. І вже до чоловіка: – ​Дмитре, я до Світлани побігла. Бачу, вона в печі палить, вони ж тільки хліб там печуть. А вона ж учора вже пекла. Значить, з бабкою Зіною щось. Світлана ж казала, що тій геть недобре останнім часом. Навіть не пускала до неї. Не хотіла, щоб я тьотю Зіну у такому стані бачила

Дмитро і сам за жінкою подався. Сусіди ж. А якщо поміч яка потрібна чоловіча? Світлана давно одна живе. Та й бабцю Зіну він любив і поважав. Старенька була доброю і завжди усміхненою жінкою, яка допомагала усім чим могла.

— Світлано, — ​ледь промовила Галя крізь сльози до сусідки. — ​Тьотя Зіна?..

Світлана саме паляниці формувала. У неї завше хліб гарний виходив. Навіть з міста приїздив один чоловік купувати для свого кафе. Ну дуже смачний і запашний.

Вона навіть і не плакала. Втерла руки у фартух і сказала діловим голосом:

— Ще ні, Галю, але все до того йде. Бачу по ній, що як не сьогодні, то вже завтра. Тому і хліб печу. А ти он краще ставай до голубців, після паляниць у піч поставлю.

Галя з Дмитром перезирнулись. У їхніх головах не вкладалося те, що вони оце зараз тут побачили. Світлана при живій ще матері хліб на її поминальний обід пече?

Як ви, мамо, голос її чути можете? Вона ж свідомо вас не рятувала? Як після такого ви її простили?

— А сімейний був?

— А нащо? Їй сімдесят три. Хіба не зрозуміло, що то буде?

— Я по капусту, — ​крякнула Галина і, вхопивши чоловіка за руку, потягла надвір.

— Ти Ромі дзвони, кажи, що тут відбувається. А я по сімейного. Хай хоч до стелі скаче Світлана, а тут щось не те.

Уже через пів години на подвір’ї було людно. Бабусю Зіну намагалися забрати до стаціонару, але Світлана не давала. Волала на весь двір, що її мама просила, аби на той світ з рідного дому піти, а вони не люди, бо не враховують думку старенької. Тримали жінку троє, а бабусю таки забрали.

Наступного дня село гуло, мов вулик. Ромчик приїздив до сестри, кажуть, ледь Світлана з двору втекла здоровою. Сварився так, що чутно було аж у центр. Все допитувався, за що вона так із мамою? Чому вчасно не звернулась до спеціалістів?

Читайтет також: Митрополит Епіфаній подякував п’ятому Президенту Петру Порошенку за зусилля у здобутті Томосу про автокефалію ПЦУ (Фото, відео)​.

Лиш згодом люд дізнався правду. Світлана після розлучення до мами переїхала жити. Село вона ніколи не шанувала і не надто любила. Тож, коли мамі зле стало, побачила прекрасний шанс. А що? Хату продати, а за ті гроші хоч однокімнатну у місті квартирку придбати. Вона ж доглядає — ​їй усе дістанеться. Село велике, недалеко від міста, тож і ціни на хати тут досить високі.

А тітку Зіну після місяця у стаціонарі додому виписали. Її Ромко до себе забрав. Уже років із десять бабуся у нього по подвір’ю чалапає та все квітничок поливає.

Дім бабусин таки продали і навіть частку Світлані виділили: так тітка Зіна сказала зробити. Доньку вона пробачила і навіть телефонують вони одна одній зрідка. А от Рома всього того не розуміє:

— Як ви, мамо, голос її чути можете? Вона ж свідомо вас не рятувала? Як після такого ви її простили?

А бабуся лиш сльози втирає і головою киває. Хіба ж йому поясниш? Вона ж мама. І якби й не врятували її тоді, вона б усе одно пробачила б, де б не була. І молилась би за свою доню, як зараз молиться. Аби пробачив її Всевишній. А вона вже пробачила…

Анна КОРОЛЬОВА.