«Я сама» гірше, аніж «Ми разом». Погляд Оксани Коваленко
– Ще напрацюється та дитина, ліпше я сама все зроблю, – знайома ділилася своїми думками про трудове виховання, переконуючи мене, що особливо донечок не варто навантажувати хатніми справами
Ми аналізували «за» і «проти» навчання побутовим азам власних дітей. Розмірковували, чи має значення, якщо дочка чи син зварять свій перший суп ще в шкільному віці… Знайома розповіла, що навіть в іноземній сім’ї, де вона працювала нянею, підлітки сварилися, хто з них виноситиме сміття. Батьки-інтелігенти не могли дати тому раду й попри завантаженість роботою майже всі хатні справи виконували самі. Як на мене, це один з основних «мінусів» невиправдано бережного ставлення до свого чада: готуйтеся, що у вас буде багато обов’язків і що за працьовитість удома вам не дякуватимуть, бо сприйматимуть це як норму. Інший великий «мінус» — якщо життя закине ваше дитя далеко від вас, воно почуватиметься безпорадним (а така емоція навряд чи додає радості). Тож із часу дискусії зі знайомою я стала спостерігати за… собою. Ось готую сніданок, одночасно перебираю абрикоси на зимову консервацію й планую: якщо швидше ворушитимуся, то найближчої години встигну зробити ще дві нагальні справи. В цей час донька заходить на кухню, розповідає сон і зникає в своїй кімнаті. Збираюся її гукнути, однак прикидаю, що я встигаю. Це саме той момент, коли треба сказати собі: «Фраза «Я сама» звучить набагато гірше, аніж «Ми разом». Звернися-но до низькокваліфікованого помічника!».
Одним словом, ділитися домашніми обов’язками дуже навіть раджу.
Що там казати, науково-технічний прогрес із його комбайнами-блендерами-пралками, відсутність ланки з буряками й корови зі свинею в хліві економить нам багато часу, а ще ж є чудові крамниці з напівфабрикатами, тож у міських дітей навики самостійного життя формуються пізно. Реальність, з одного боку, спрощує нам домашнє копошіння, а з іншого — підштовхує до ведмежої послуги нашим дітям. У якийсь момент я відкрила цю істину й стала частіше гукати домашніх допомогти почистити картоплю, поскладати випране, бо ж мама теж хоче мати більше часу на нову книгу чи на те, щоб разом усе зробити і встигнути подивитися, як «згортає крила» ще одне літо. Є й додаткові «плюси», бо вже не я, а син закликає усіх не смітити (адже він так старанно прибирав), а донька запитує, чи смакує зготовлений нею салат. Одним словом, ділитися домашніми обов’язками дуже навіть раджу. Це нові й корисні навики для дітей, вплив на їхню готовність брати на себе відповідальність, а ще — більше власного часу.
Читайте також: Жіноча справа: У Горохівському коледжі все більше студенток опановують бджільництво.
Якщо маєте, шановні читачі, свої відкриття про такий складний сімейний світ, який психологи досліджують століттями й досі щось винаходять, — діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».
Оксана КОВАЛЕНКО,
мама
