Розбита тарілка змінила долю

На порозі з двома торбами і з наплічником стояла колишня свекруха. Позаду, ніяково переступаючи з ноги на ногу, тупцював колишній чоловік.
— Маргариточко, донечко, — ​винувато і якось зсутулившись, радше прошепотіла, ніж сказала свекруха. — ​Не жени, донечко! Тут таке сталось… Жити ніде. Іти нікуди. Можна ми у тебе житимемо? — ​і, навіть відповіді не дочекавшись, спробувала пройти в дім

Чи не вперше в житті добра і завше усміхнена Маргарита, яка, почувши криве слівце і в сорок років червоніла, мов дівча, сказала твердим, аж ніби металевим, голосом:

— А в нашому телятнику місць немає. Усім бикам хвости вже закрутили, тож беріть свої речі і їдьте назад до столиці. Мій свинарник для нових мешканців зачинений. Вас тут ніхто не чекає.

Свекруха аж крякнула від несподіванки, а колишній чоловік сполотнів. Потім рвучко вибіг з-поза матері і, затинаючись, заволав:

— Діти… У мене тут донька і син живуть. Ми не до тебе, до них приїхали, — ​і голосно вже у хату: — ​Олечко, Матвію, тато з бабусею приїхали!

— А нема у тебе дітей, — ​мовила тихо Маргарита, — ​вже три роки, як їх усиновив інший батько. Забув? Ти ж сам відмову писав. Ідіть, бо зараз повернуться брат і чоловік.

— А нема у тебе дітей, — ​мовила тихо Маргарита, — ​вже три роки, як їх усиновив інший батько. Забув? Ти ж сам відмову писав.

Незвані гості ще трохи постояли, а потім уже геть знесилено попросили:

— Дай хоч чаю. Цілий день нічого не їли. Без грошей геть. Навіть на дорогу до міста копійки не маємо.

Маргарита тоді вийняла сотню, вручила колишній свекрусі і прямо перед носом зачинила двері.

Притулилась знесилено до дверей і сповзла на підлогу. Перед очима пливли, змінюючи одна одну, картинки з минулого.

…Зима. Мороз. Двоє заплаканих дітей і лемент свекрухи. Здається, Маргарита тоді так і вискочила з дому у кімнатних тапочках. Матвійко встиг накинути курточку, Олю вона прикрила своїм халатом.

Доки чекала таксі, гарячково думала, куди ж поїхати. До батьків у далеке село не довезуть, та й грошей ні копієчки. А тут ще свекруха довкола осою кружляє:

— Розбила, розбила мою тарілку улюблену. Господиня! Це тобі не в селі на фермі у мами корів доїти. Свинарника я в себе у домі не допущу.

Позаду тупцював чоловік. Щось намагався сказати, але вкрай розгубився. Не знав, кого ж підтримати. Мамі він перечити не вмів і не хотів, а дружину ніби й шкода — ​вона ж нічого й не зробила. Коли під’їхало таксі, сунув Маргариті зім’яту сотку і, затинаючись, сказав:

— Ну… Ти цей… Бувай чи що…

…Через три місяці їх розлучили. Від дітей він відмовився. Маргариту це особливо тоді вразило. Гаразд, вона не до душі його мамі була, а діти в чому винні? Прекрасно знала, що без маминого слова чоловік і з ліжка ніколи не вставав, — ​отже, це була її ідея.

…Більше після того нічного візиту колишні свекруха й чоловік у її житті не з’являлись, хоча Маргарита і досі жалкує, що тоді отак їх виставила, навіть не дізнавшись, що ж, власне, сталося.

Діти виросли без батька і навіть не питали про нього ніколи. Та сніжна зима їм запам’яталась на все життя.

…А тарілку ту не Маргарита розбила, а чоловік. Просто зізнатись матері, йому було по-дитячому лячно, от і «списав» на дружину.

Анна КОРОЛЬОВА

Читайте також: У Рівному чоловік взяв ніж й пішов розбиратися... з дітьми (Відео).

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.