«Для нас обох життя стало мукою» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.10 € 30.58
«Для нас обох життя стало мукою»

Паліативну допомогу на Волині надають понад два десятки медичних закладів, але все ж її отримують далеко не всі люди із невиліковними захворюваннями.

Фото із сайту indiatoday.in.

«Для нас обох життя стало мукою»

— Шість років тому ви писали про мою дружину — педіатра Валентину Савенко. Нині вона важко хворіє, потребує і лікування, і доглядати її треба, як малу дитину. Мені вже за 80, нема сили цілодобово бути на ногах. Син помер. Невістка приходить, піклується, знайшла кваліфіковану спеціалістку­невролога, яка призначила препарат, що трошки поліпшив стан дружини. Але мене цікавить, чи беруть хворих поважного віку і з деменцією у стаціонар або у хоспіс, бо для нас обох життя стало мукою, — зателефонував до редакції лучанин Олексій Савенко

Чому люди залишаються сам на сам із бідою?

Так, я дуже добре пам’ятаю Валентину Василівну Савенко, через руки якої пройшло 4 покоління жителів обласного центру. На час нашого знайомства вона мала 57 років лікарського стажу і продовжувала приватну практику педіатра. На дев’ятому десятку літ бігала на виклики, приводили до неї своїх хворих діток з усіх кінців Луцька, зокрема і редакційні матусі. Вона навчала малечу промивати носові ходи підсоленою водою, рекомендувала не «хімію», а ефективні домашні ліки й процедури, знаходила час побесідувати з батьками про секрети виховання здорової дитини. Рецепт свого професійного довголіття пояснювала так: треба багато рухатися, мати спокійну, незлобиву вдачу, вірити в Бога, любити життя, людей. Розповідала, що мала колись хронічне обструктивне захворювання легень, але змогла з ним справитися. Виглядала бадьорою й енергійною.

Однак поважний вік, чималі навантаження таки вибили жінку з колії, зробили безпомічною. На жаль, більшість людей змушені доживати, страждаючи від недуг, розладів. На плечі родичів лягає тягар опіки. Не всі, залишившись сам на сам із бідою, знають, як полегшити стан хворих, до кого звернутися за порятунком. Сімейні лікарі завантажені роботою «по горло» через нову хвилю коронавірусної інфекції. А у суспільстві побутує думка, що старих пацієнтів госпіталізують у стаціонар неохоче, мовляв, із ними багато клопотів.

І досі не всім відомо, що з 1 квітня 2020 року паліативна допомога (та, яка поліпшує якість життя невиліковно хворих) увійшла до Програми медичних гарантій. На сайті Національної служби здоров’я України читаємо:

«… У цьому році вже 733 медичні заклади підписали з НСЗУ договори про надання паліативних послуг. Зокрема 606 із них надають допомогу стаціонарно, інші мають мобільні бригади, які виїжджають до пацієнтів додому».

Неважко було знайти інформацію, що на Волині уклали договір із НСЗУ на ці пакети послуг аж 26 закладів. Відтак паліативна допомога, яка включає медичні, психологічні, духовні та соціальні аспекти, має бути і доступною, і безкоштовною для хворих. Ідеться не тільки про полегшення симптомів недуг, адекватне знеболювання, а про цілу систему підтримки, яка дає змогу жити максимально якісно до завершення земного шляху. Але, на жаль, на сьогодні охоплені цим видом послуг далеко не всі паліативні хворі, особливо у сільській місцевості, куди не доїжджають мобільні бригади, де бракує сімейних лікарів. А як одержати таку допомогу стаціонарно?

«Хочу здати діда, якого нема кому доглядати»

Наталія

ВІСЛОГУЗОВА,

директор комунального закладу «Волинська обласна лікарня —хоспіс»,

м. Ковель

На даний час на Волині діє лише один хоспіс на 50 ліжок, у якому зараз перебуває 48 пацієнтів. Часто люди сприймають наш заклад як геріатричний пансіонат. Іноді телефонують і кажуть: «Хочу здати діда, якого нема як доглядати». Та ще й обурюються, коли пояснюєш, що для цього є соціальні установи, які забезпечують проживання, харчування, догляд осіб поважного віку без невиліковних захворювань. А хоспіс — ​це місце отримання паліативної (медичної) допомоги. Існує перелік показань для госпіталізації, з яким обізнані сімейні лікарі, згідно з ним і скеровують хворих до нас.

У цьому році вже 733 медичні заклади підписали з НСЗУ договори про надання паліативних послуг. Зокрема 606 із них надають допомогу стаціонарно, інші мають мобільні бригади, які виїжджають до пацієнтів додому.

У хоспісі лікуються люди з неврологічними патологіями, після інсультів та інфарктів, онкохворі після хіміотерапії, є пацієнти у термінальній стадії. Проводиться і симптоматична терапія, і знеболювальна, дбаємо про реабілітацію та психоемоційну підтримку недужих.

Приймаємо не тільки жителів нашої області, а й сусідніх, адже тепер кожен має право обирати лікувальний заклад. Проблем із госпіталізацією нема, за винятком осіб із інфекційними, психічними захворюваннями тощо. Адже не покладеш людину, приміром, з відкритою формою туберкульозу…

Термін перебування в хоспісі не обумовлений, але це не означає, що пацієнти залишаються тут пожиттєво. Хтось виписується через місяць, комусь необхідно побути триваліший час. На одного хворого НСЗУ виділяє нам трохи більше 13 тисяч гривень. Коли ці кошти вичерпуються, часом родичі готові доплачувати за лікування й утримання недужих, адже у нас кваліфікований персонал, гарні умови, є індивідуальні палати.

До кожного пацієнта треба ставитися, як до свого родича

Ірина ЯЛАНСЬКА,

завідувачка відділення паліативної допомоги Волинської обласної клінічної лікарні

Люди, що перебувають у такій же ситуації, як лучанин, який звернувся до редакції, повинні знати алгоритм дій, необхідних для госпіталізації. По­перше, слід звернутися до сімейного чи лікуючого лікаря, які мають оформити електронне скерування у відділення паліативної допомоги. Якщо при цьому виникають якісь сумніви чи потрібно проконсультуватися, можна зателефонувати мені за номером 0509488508. На жаль, із того, що повідомив чоловік, неможливо визначити, чого саме потребує хвора. Але хочу сказати, що за рік існування нашого відділення ми мали чимало пацієнтів і з деменцією, і з іншими розладами та недугами. У кожному випадку потрібен індивідуальний підхід, оцінка стану людини.

Згідно з вимогами НСЗУ, з цього й починається вся робота. Також у наші обов’язки входять запобігання та лікування хронічного больового синдрому, забезпечення цілодобового доступу до ненаркотичних та наркотичних знеболювальних. Пацієнт отримує лікарське спостереження та постійний медсестринський догляд, проводимо необхідні лабораторні дослідження та інструментальні обстеження, симптоматичну, а за потреби —і кисневу терапію. Харчуємо, дбаємо про фізичну, психологічну чи психічну адаптацію людини, надаємо послуги з реабілітації. І не забуваємо, що до кожного недужого треба ставитися, як до свого родича.

Іноді люди телефонують і, довідавшись, що наше відділення знаходиться у корпусі обласної клінічної лікарні у Боголюбах, запитують, чи нема небезпеки в сусідстві з ковідним шпиталем. Пояснюю: ми знаходимося в окремому приміщенні, у нас зараз суворі карантинні вимоги, відвідувати хворих можна лише за умови пред’явлення довідки про «свіжі» результати ПЛР­тесту, всі працівники відділення щеплені від коронавірусної інфекції. Тому жодної загрози нема.

У зв’язку з погіршенням епідемічної ситуації в області зростає потреба у місцях для лікування хворих із COVID 19, маємо зараз не 25, а всього 20 ліжок, частина персоналу «мобілізована» на боротьбу з коронавірусом. Але у майбутньому є плани розширення паліативної допомоги, адже цього вимагає життя. 

Читайте також:Аби не боліло серце і не причепився діабет, волинянам радять наминати буряки та смородину


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.