Курси НБУ $ 29.25 € 30.92
Хтось робить «запаси»,  а для когось уже сьогодні —  «чорний день»

«А може, колись згодиться», – з цього починається патологічне накопичення речей – серйозний розлад, який називається синдромом Плюшкіна.

Фото із сайту neurolikar.com.ua.

Хтось робить «запаси», а для когось уже сьогодні — «чорний день»

«Мій тато завжди був хазяйновитим, дбайливим. Він допоміг мені купити житло у Луцьку. Сам залишився у райцентрі в квартирі. Після смерті мами ми запрошували батька переїхати до нас, але марно. Став якимсь дивним. Зносить до хати різний непотріб: старий одяг, різні речі, книги, які люди викидають. Сусіди скаржаться на сморід і мишей. Я хочу навести порядок, але чую: «Не смій нічого виносити!». Можливо, в батька якесь захворювання і його потрібно лікувати?» — запитує наша читачка, яка зі зрозумілих причин не назвалася

Був колекціонером, а став Плюшкіним…

Схильність до патологічного накопичення речей називають силогоманією (у перекладі з грецької «збирання»). А взагалі у цього розладу багато різних назв, найпоширеніша у нас — синдром Плюшкіна (за прізвищем героя «Мертвих душ» Миколи Гоголя). Найголовніша ознака — помешкання, вщерть наповнене мотлохом, а якщо господарю натякнути на нездорову звичку, він почувається ображеним, а то й стає агресивним. Потяг до накопичення повністю змінює психологічний стан людини, негативно впливає на емоції, думки і поведінку. Не випадково на цю проблему звернула увагу і православна церква, віднісши «мшелоїмство» (пристрасть до майна) до гріхів.

За поширеністю силогоманія не є чимось рідкісним, вона притаманна приблизно 6% дорослого населення. Часто зароджується у підлітковому віці, а в старості набуває хронічних ознак і має тенденцію до загострення. Трапляється, діти полюбляють збирати обгортки з–під цукерок, листівки, зламані іграшки, стару канцелярію… Іноді це виглядає як колекціонування і навіть заохочується батьками, а згодом переростає у патологію.

Окремим видом цього розладу може бути надмірна пристрасть до чотирилапих вихованців, ситуація, коли особа утримує в квартирі велику кількість тварин — декілька десятків котів чи собак — і створює незручності сусідам.

Як правило, синдром Плюшкіна розвивається у людей, котрі втрачають або не можуть налагодити контакти в суспільстві через свою вдачу. Вони замкнуті, нетовариські, переважно дуже скупі. Багато з них пережили в минулому значні фінансові труднощі, матеріальну скруту, тому намагаються зробити значні запаси, збираючи речі і накопичуючи їх на «чорний день». Дати старт розладу може психотравма: смерть близьких, розставання, самотність, власні проблеми зі здоров’ям.

Найголовніша ознака  — помешкання, вщерть наповнене мотлохом, а якщо господарю натякнути на нездорову звичку, він почувається ображеним, а то й стає агресивним.

У групі ризику перебувають люди, родичі яких мали порушення психіки, фобії, біполярні розлади, депресію, різні форми психопатій. Даються взнаки й органічні захворювання центральної нервової системи, головного мозку, травми голови, хронічний алкоголізм, деменція або старече недоумство.

Американська асоціація психіатрів використовує 5–бальну шкалу для визначення ступеня прогресування захворювання. Кількість балів залежить від рівня захаращеності житла, зовнішнього вигляду пацієнта і його здатності самостійно піклуватися про себе.

Загубила в хаті дисертацію і створила «Товариство анонімних нечупар»

Зазвичай психологи й психотерапевти вважають, що без їхньої професійної допомоги обійтися неможливо. Навіть тоді, коли силогоманія ще не набула ознак недуги, а видається просто особливістю характеру. Скажімо, людина постійно відкладає якісь речі для певних цілей, але при цьому не реалізовує планів, що згодом може перетворитися в звичку. Чи «бібліоман» стягує в оселю не тільки потрібну йому літературу, а різний видавничий мотлох, перетворюючи житло в пункт прийому макулатури. А ще хтось береже старі речі як пам'ять про молодість і дорогих людей або так захоплюється колекціонуванням, що хобі переростає в манію.

Хворий не усвідомлює, що це початок обсесивно–компульсивного розладу. Обсесії — нав’язливі уявлення і страхи — затягують.

Зупинитися можна. Це довела своїм прикладом американка Сандра Фелтон, яка впродовж 23 років страждала від згаданого розладу. За її оцінками, лише у Сполучених Штатах від силогоманії страждає близько 33 мільйонів осіб. Жінка змогла справитися сама і почала пропагувати власну концепцію боротьби з цією складною проблемою.

Сандра — випускниця Колумбійського міжнародного університету зі ступенем бакалавра. Починала свою трудову діяльність учителькою в школі. Вона була успішною в усіх сферах життя, окрім домашнього господарства. Зазвичай жінка казала собі: «Я могла б упорядкувати, прибрати свій будинок, якби захотіла, але в мене є більш цікаві справи. Я творча особистість». Врешті–решт оселя, де вона проживала з чоловіком і трьома дітьми, перетворилася у склад різного мотлоху, що стало серйозно ускладнювати життя всім домочадцям.

І ось у травні 1980 року після того, як Сандра Фелтон у власному будинку не змогла знайти свою магістерську наукову роботу, вона зрозуміла, що необхідно змінюватися і шукати спосіб, як справитися зі згубною звичкою накопичувати речі. Перші спроби були не зовсім вдалими. І тоді жінка створила «Товариство анонімних нечупар» за аналогією з уже поширеним тоді «Товариством анонімних алкоголіків». Об'єднує ці системи усвідомлення та прийняття людиною своєї проблеми, бажання одержати допомогу від учасників спільноти, виконання певних правил, прагнення позбутися залежності та вести нормальний спосіб життя.

Нині пані Фелтон є автором більш ніж півтора десятка книг на цю тему. Вона навчає інших, як навести лад у будинку, офісі, ділиться секретами особистої самоорганізації. Символ її групи — птах, який в'є гніздо. Система складається з 5 кроків:

1. Бадьорий підйом. Встаємо у запланований час, звертаємося до Бога… І виконуємо якісь прості дві хатні справи, що позитивно вплине на стан помешкання.

2. Закріплюємо щодня одну нову позитивну звичку (відповідно ліквідується погана). Наприклад, прибирати в будинку п'ятнадцять хвилин перед сном, складати список справ на завтра, знайти для кожної речі своє місце.

3. Регулярно сортуємо пожитки, визначаючи, що слід негайно викинути, а що віддати на благодійність.

4. Потроху щодня розбираємо «завали», позбуваючись того, без чого можна обійтися.

5. Поліпшуємо повсякденність приємними бонусами, які додадуть бажання звільняти свій життєвий простір від хаосу.Сховище

Що ж, такі прості й доступні правила згодяться кожному, навіть коли синдром Плюшкіна вам не загрожує. Коли ж розлад є і прогресує, варто звернутися до психотерапевта чи психіатра.

Оксана КРАВЧЕНКО.

Читайте також: Як їсти, щоб добре спати.

Telegram Channel