«Браво!» за смаколики для захисників
Володимир Івасів — успішний підприємець, майстер художньої ковки. Разом із дружиною Валентиною, яку знають у шахтарському місті як власницю прекрасного магазину «Дім. Сад. Город», проживають у Нововолинську. Три роки тому справжньою тривожною несподіванкою для неї стало рішуче бажання чоловіка йти на війну. І як не намагалася відмовити Володимира від такої затії, нічого не вийшло
Пані Валентина каже, що він, уродженець Любомльщини, за духом — патріот і націоналіст. Це в нього, мабуть, у крові. Достеменно знає, що рідний брат чоловікової мами воював у лавах УПА.
Коли в якості останнього аргументу чоловікові вона наводила факт, що в такому віці (невдовзі має виповнитися 60 років) і з таким станом здоров’я служити до війська не йдуть, він твердо відповів: «А як я потім буду дивитися в очі онукам?». На цьому діалог закінчився.
Після тривалої нелегкої служби на Донеччині Володимира підкосив ковід. З ускладненнями від вірусу він потрапив у Київський військовий госпіталь, де лікується дотепер. А Валентина час від часу вирушає в столицю провідати свого вчорашнього воїна.
Після розмови дізналася, що решту сиру Валентина і Володимир мають роздати солдатам. Просто так, у якості подарунка.
Тож нещодавно вкотре зібралася знову. Бо хоч і дорога неблизька, але зробити сюрприз найближчій людині завжди хочеться. Підготувала домашні страви, які любить чоловік. Чекала лише на замовлений, теж домашньої роботи, сир. Його, найрізноманітніший, — адигейський, чечил, сулугуні з оливками, моцарельний рулет із червоною рибою, чорносливом, горіхами — випікає одна жінка з Володимир–Волинського району. Промінявши міське життя на сільську глибинку (про це, до речі, раніше писала «Волинь»), вона освоїла технологію виготовлення цих смаколиків і тривалий час цим займається. Отож нововолинці й мешканці інших міст стали її клієнтами.
Цього разу пані Валентина дуже здивувалася. Бо замість замовленої кількості майстриня передала значно більше продукції. Так це ж така праця (навіть одне молоко доставити за 30 кілометрів від фермера–голландця чого коштує!) — вона не може бути безплатна! Після розмови дізналася, що решту сиру Валентина і Володимир мають роздати солдатам. Просто так, у якості подарунка. Не мала морального права не виконати таке прохання.
— Ви навіть не можете уявити, який приємний подарунок зробила хворим бійцям, котрі лікуються, наша землячка, — розповіла Валентина. — Вони казали, що досі навіть не куштували такого смачного сиру. Дякували, просили рецепт і номер телефону благодійниці.
Сама ж майстриня після телефонного дзвінка була розчулена до сліз.
А мені дала згоду написати про це тільки за умови, що не називатиму її імені.
І ще про одне. Протягом останнього часу стежила за фейсбук–сторінкою свого однокурсника Славка Гуменюка з Івано–Франківська. Колишній тележурналіст зараз має будівельний бізнес і вже не один рік опікується своїм колегою Анатолієм Василишиним, який після важкої хвороби не говорить і 5 років не виходив на вулицю. Нещодавно Ярослав доставив хворого в реабілітаційний центр. І не для піару про це розповідав, а для того, щоб підтягнути однокурсників (йому вдалося успішно це зробити) та закликати інших, хто має бажання і можливість, долучитися до благодійної справи.
Згадати ці дві маленькі історії спонукали й інші причини. Всі, напевно, впродовж багатих на різні події, свята грудня–січня мали можливість спостерігати за вихваляннями аж до непристойності проведення корпоративів із пишними застіллями, найрізноманітнішими наїдками, напоями, виїздами на природу з шашликами, на лижний Буковель тощо. Найбільш аморально це виглядало на сторінках у соцмережах наших депутатів усіх рівнів. От які «молодці», недаремно їх обирали люди! Вміють святкувати!
Кажуть, благородство і милосердя можуть стати ліками для кожної душі, якщо людина готова їх прийняти. А творити добро — це сенс життя справжнього християнина.
Читайте також: У розпалі – велике будівництво... маленької копії Росії.
