Курси НБУ $ 36.57 € 37.42
Є така улюблена літня розвага українок — ​консервація

А тепер уже можна і кума запрошувати на вечерю!

Фото із сайту youtube.com.

Є така улюблена літня розвага українок — ​консервація

Щороку кожна господиня десь отак опісля Різдва заглядає у льох, бачить повнісінькі полиці, на яких сумовито у пузатих баночках нудиться варення, компот, огірки мариновані, огірки квашені, огірки з кетчупом, огірки з часником, огірки шматочками… Поруч — ​помідори, помідори з морквинням, помідори з виноградом, помідори під часниковим снігом… А ще — ​два десятки слоїчків аличевого соусу, малинове варення, агрусове мохіто, абрикосова фанта… Дивиться молодиця на те все і щиро божиться, що цього року ані баночки закрутки готувати на зиму не буде…

А потім приходить літо. І душа обливається крівцею, коли бачить, як гірко черешням, що гронами звисають поміж листя. І не витримує душа української молодиці тої муки, тої спокуси! Розум ще пробує відбиватися, наводить якісь аргументи: «Ти ж обіцяла… Хто його їсть?!». Та руки вже самі починають мити і стерилізувати баночки та обривати черешню. І всьо… Почалося, і той запущений процес уже не зупинити. У своєму нестримному бажанні консервувати українка може позмагатися хіба з яким маніяком.

Ледь убгавши у слоїки черешні, хапаємося за полуницю. За нею — ​чорниці, смородина, вишні, порічки… Потому починаються огірки. Огірки — ​то окрема сторінка, то не просто закрутка. То страшні «нєрви», бо така вже падлюча культура той огірок, що частенько бере та й лупить у льосі «салютами» на честь своєї господині. Тому закрити огірки, які будуть без «салютів», — ​то вершина мистецтва закрутки. Жінка, у якої вони ніколи не «салютують», не просто господиня — ​богиня консервації!

Жінка, у якої огірки ніколи не «салютують», не просто господиня — ​богиня консервації!

Ну от нарешті всі хрусткі корнішони сховано у слоїки, і тут несподівано у тебе закінчуються банки. То добре, якщо ти у місті і можеш хоч серед ночі бігти у супермаркет, аби їх докупити. А в селі то катастрофа, бо слоїки мають звичку одночасно закінчуватися у всіх молодиць разом. Які ж то муки, які страждання терпить тендітна жіноча душа, коли мусить споглядати, як щось опадає, осипається, переростає, гниє, і не має змоги то запхати у банку!

Нарешті у магазин привезли слоїки. Набираєш їх, летиш, така щаслива, така натхненна і тут… Закінчився цукор! У крамниці розібрали всі кришки або весь оцет. А воно ж сохне, гниє, переростає й осипається!

У своєму нестримному бажанні консервувати українка може позмагатися хіба
У своєму нестримному бажанні консервувати українка може позмагатися хіба

 У льоху давно забракло місця. Тому закрутки утворюють такі багатоповерхові вежі, що загнали б у тупик архітекторів, які спроєктували древні піраміди. І вся рідня слізно просить уже не «крутити», бо хто ж його поїсть, але процес консервування, який запущено в українському селі, може зупинити лише одне — ​зима, тобто цілковита відсутність того, що слід уберегти, аби не зогнило, не обсипалося…

Тоді ще треба розсовати баночки з консервованою смакотою родичам і близьким. Видихнути з полегшенням… Десь так опісля Різдва зазирнути у льох, подивитися на банки з неторкнутою закруткою, розсердитися і забожитися, що наступного року — ​ані баночки!

Ех… Поки все це писала, в очах стоять вишні-литовки, які обсипаються, переспівають і гниють. Побігла запихати їх у слоїчки, бо не можу зупинитися, бо ноги самі під вишню несуть, а руки самі банки миють. Одним словом, рятуйте, хто може: консервація!!! 

Читайте також: Швидко і смачно: 3-топ рецепти страви економних господинь

Світлана ПЕРЧ

Telegram Channel