Курси НБУ $ 38.31 € 41.54
«Одна Україна щодня ховає своїх синів,  а друга – почала зневажати армію»

Вікторія Сюмар.

Фото: Відкриті джерела.

«Одна Україна щодня ховає своїх синів,  а друга – почала зневажати армію»

Мій світ розділився. Моє відчуття, що ми маємо дві України. Одна – має смачну каву вранці, ресторани увечері, хороші авто і дискусії у фейсбуці про те, як зарплатня для чиновників у 67 тисяч гривень стимулюватиме їх брати хабарі в час війни. Інша Україна важко переживає дощі, бо в окопах мокро і брудно. Там проблема – як вивезти поранених, бо колісна техніка пройти не може, а гусеничної броні вкрай мало… І тому поранені просто приречено помирають…

Вона щодня ховає своїх синів, батьків, чоловіків і дружин та мам… Ця Україна – як одна велика рана. Ця моя Україна ридає над відео, в якому полоненому українському захиснику російські кати відрізають голову… А інша запекло свариться про те, чи достойні підрозділи на відновленні отримувати 30 тисяч премії. В той час як у тих підрозділах залишилося вже так мало тих свідомих і активних добровольців, що пішли в перші дні і про яких точно можна сказати – пасіонарний генофонд нації… Щоб ви усвідомили цифру – коли я написала, що їх лишилося 15–20%, Ігор Луценко, що пройшов так багато доріг цієї війни, написав: «За моїми відчуттями – значно менше»…

А в цей час інша Україна виказує свою «повагу» людям зі зброєю блокуванням премії в 30 тисяч. Як там спиться, Володимире Цабаль (нардеп, обраний від «Голосу», який зареєстрував проєкт постанови, що блокує підписання головою парламенту та Президентом законопроєкту про повернення військовослужбовцям доплати у розмірі 30 тисяч грн. – Ред.)? Без жахів війни? Його Україна дивиться «марафон», бо там вєщают про «швидку і неминучу» 

Перемогу. І не особливо розчаровують кількістю втрат і жахами цієї війни. Там можна бути «раціональними». Можна ще подискутувати, а чому «кто-то запрєщаєт мнє на руском гаваріть». Можна навіть постійно казати, що «воювати мають ті, хто вміє, тому не я». І що все решта – то «популізм».

А в моїй Україні сотні хлопців без ніг не можуть вже більш ніж пів року отримати протези… Ті, хто їх отримали, місяцями вчаться на них ходити. Тут так багато людей, які після важких контузій отримують аж …750 гривень, бо списані своїми підрозділами, але не демобілізовані…

Тут практично всі самотужки щось пробують зробити зі своїми ПТСР (посттравматичний стресовий розлад. – Ред.), але без професійних психологів і необхідних ліків це майже неможливо. Тому ПТСРи поглиблюються…

Тут чекають демобілізації за якийсь час, але знають, що її не буде. Хоч здорових уже практично і не лишилося. Тут неймовірно вдячні волонтерам, а волонтери щасливі, якщо вдається знайти замовлене, бо це такий важливий внесок…

Я не знаю, як об’єднати ці дві країни. Але як мінімум одна країна має чесними очима подивитися на іншу: на всі жахи цієї війни. І бодай приміряти їх на себе: як воно там, під постійними обстрілами, в окопах, коли навпроти тебе приречені бандюки-вагнерівці, їхні танки, а над тобою –  їхні безпілотники.

Це треба, аби оцінити внесок тих, хто там уже багато місяців. І зрозуміти: він не вимірюється ні 100 тисячами бойових, ні 30 тисячами на відновленні. Бо на те відновлення зі знайомого мені батальйону із 800 людей після

Бахмуту пішли 200…

Так що рано ми, дорога моя Україно, почали зневажати армію. Зневажати людей, які щодня ризикують і втрачають свої життя. Ніяк інакше я постанову Цабаля і всі ці дискусії назвати не можу, вибачте…

Вікторія СЮМАР, народна депутатка від фракції «Європейська Солідарність».

Читайте також: «У Дольську встановили Хрест Господній».

Telegram Channel