Зеки працюватимуть у шахті на Волині: інтерв'ю з керівником підземного підприємства

У зв’язку з великою кількістю мобілізованих працівників до ЗСУ, проблему гострої нестачі кваліфікованих гірничих кадрів намагаються вирішити за рахунок засуджених однієї з колоній Львівщини. В ексклюзивному інтерв’ю з виконувачем обов’язків генерального директора підприємства Миколою Шикером журналістка volyn.com.ua дізнавалася, наскільки чутки відповідають дійсності, що ж насправді відбувається на ДП «Волиньвугілля» та, яка ситуація з видобутком палива.

Від занепаду – до відродження

– Чому саме зараз рух такий почався і всі збунтувалися? Чому раніше ніхто не поцікавився, як живе наше стратегічно важливе підприємство, які в нього проблеми, плани? – такою була перша реакція Миколи Євгеновича на озвучені запитання. – Це мене як керівника структури, в якій працює 665 осіб, вразило. Торік влітку ми прийняли «господарство» від попереднього керівництва не в найкращому стані. Працівники масово розраховувалися через невиплату заробітної плати. Фактично знищили дільницю прохідників – основу шахти. Все робилося для того, щоб підприємство відправити під закриття. 

Були попереджені про скорочення спеціалісти дільниць підготовчих робіт (проходка, підготовка нових лав) та технологічного комплексу, де відбувається відвантаження вугілля. Попереду «Бужанську» чекала така ж доля, як і інші вугільні підприємства, на яких досі можна було видобувати вугілля. 

– А що змінилося тепер? Виходить, шахта занепала ще до того, як з її колективу пішло служити чимало спеціалістів?

– Багато людей залишили підприємство відразу після початку повномасштабної війни, а також через часту зміну директорів, невдоволення їхнім керівництвом тощо. Після мого приходу на «Волиньвугілля» ситуація пішла на покращення. Намітилася тенденція на стабільність. Вже з серпня на місце звільнених гірників набирали таку ж кількість нових, у тому числі з прибулих на Волинь зі Сходу. І найголовніше – ми підняли рівень місячного видобутку вугілля з 300 до 2600–2800 тонн, майже досягли планових показників. Також суттєво знизили зольність – із більш як 60 відсотків до 50. І таке вугілля сьогодні затребуване. Після збагачення воно йде на Трипільську та Зміївську державні теплоелектростанції. Ми маємо укладені з ними без жодних посередників чи приватних структур прямі контракти – і це велике досягнення. І бачимо можливість для того, щоб просуватися далі. Але проблема одна – гостра нестача кадрів.

– Невже нема охочих заробити, адже стільки гірничих підприємств у місті закрилося?

– Наразі виходить, що так. При тому, що зараз середній заробіток за основними професіями зріс у 2–3 рази порівняно з минулим роком (у квітні працівники основних професій отримали по 37 тисяч грн). Зараз відповідно до виробничих завдань не вистачає 280 чоловік. Є робота, відвантаження палива, кошти й, відповідно, зарплата. Що залежить від нас – намагаємося виконувати. Скрізь, де тільки можна, розповсюджуємо оголошення про набір на шахту. Тримаємо постійний контакт із центром зайнятості. Виходимо на зв’язок з керівниками вугільних підприємств Сходу, агітуємо їх. Десь чоловік 15, які звідти прибули, влаштувалися до нас. Серйозною причиною щодо переїзду була відсутність житла. Тому ми ще торік у вересні почали на 1-му поверсі своєї будівлі кабінети переобладнувати під житлові кімнати, в яких можна би було тимчасово зупинитися. Однак так звані переселенці до нас не поспішають.

Шахтарі – на війну. 

А хто – в копальню?

– Часто на адресу керівників «Волиньвугілля» лунають закиди про те, що завчасно не забронювали гірників...

– У цьому питанні не все так просто. Підготовлені списки людей подаємо в Міністерство енергетики, звідки їх направляють у Мінекономіки на погодження. Далі – в Генштаб, а звідти – повертаються знову в профільне відомство.

Після того, як тривалий час наші оголошення «висіли» на різних сайтах і це не дало результату, почали міркувати, як бути далі. Тоді й з’явилася думка: «Чому б не залучити до роботи засуджених, які відбувають покарання за неважкі злочини, які невдовзі мають вийти на волю?».

Буває, що списки затримуються. Тобто, бюрократія в нас ще не скрізь викоренена. Тому питання щодо вдосконалення механізму бронювання працівників вугільних підприємств щодня порушуються на селекторній нараді. До слова, закон про бронювання за час війни змінювався вже тричі. В останньому варіанті – всі, хто працює на підприємстві, якому доведене мобілізаційне завдання, бронюються. Це ми й зробили: з 270 підземних – 100 заброньовані, решта – на черзі. Але серед них є такі особи, які мають звільнення від служби в армії в силу інших причин. Тому до кожної людини підходимо індивідуально.

– Скільки на сьогодні працівників ДП «Волиньвугілля» мобілізовано в ЗСУ?

– 79 чоловік, 67 з яких поповнили лави захисників ще до 1 серпня минулого року. За останній час туди вибуло всього 12 чоловік, троє з яких – добровольці. Загалом зараз вкрай потрібні на шахту спеціалісти в такій кількості: 230 ГРОВів, 70 прохідників, 58 слюсарів підземних, 40 підземних гірників, 30 майстрів-вибухівників. Якби у нас були ці люди, ми могли б довести видобуток вугілля до 15, а то й 18 тисяч тонн на місяць, зробивши підприємство беззбитковим.

– А коли виникла ідея звернутися до виправних закладів?

– Ми постійно перебуваємо в конструктивному спілкуванні з військкоматами. Тому добре розуміємо потребу в новій силі для поповнення ЗСУ. Але бачимо також, що й тил повинен працювати. Після того, як тривалий час наші оголошення «висіли» на різних сайтах і це не дало результату, почали міркувати, як бути далі. Тоді й з’явилася думка: «Чому б не залучити до роботи засуджених, які відбувають покарання за неважкі злочини, які невдовзі мають вийти на волю?». Наперед скажу: вони будуть під пильним контролем.

Мешканці бояться ув’язнених

– А в шахті хто за ними буде наглядати?

– Поки що цей та й інші моменти не з’ясовані. Відомо лише одне: спонтанно ніхто нічого не робитиме. У нас свої вимоги. Насамперед шахта – це підприємство підвищеної небезпеки, де потрібно чітко дотримуватися правил.

Люди, які працюватимуть у шахті, повинні бути придатні до роботи за станом здоров’я, зобов’язані пройти навчання, потім практику. Зрештою, має бути згода особи. Бо якщо ні, то яка користь із такого працівника?

– Миколо Євгеновичу, на вашу адресу висловлено шквал критики з приводу того, що місцева влада не поставлена до відома, немає погодження з міністерствами…

– Досі не було предмета розмови, все поки що в стадії обговорення і досконалого вивчення. Коли пройдемо цей шлях – перейдемо до переговорів. Хоча з Поромівським сільським головою вже відбулася конструктивна дискусія.

Попереду, якщо досягнемо домовленості за всіма важливими моментами, питання буде на розгляді і в Міністерстві енергетики, і в Мін’юсті, і в мерії. Є певна процедура, і її не обминути. До слова, коли бували в уряді на узгодженні програми, то наголошували на тому, що не вистачає людей, аби підвищити видобуток.

А якщо говорити в загальному, то в Європі практикують залучення засуджених до роботи, в соціум. У нас, за неофіційними даними, 15 тисяч таких людей. Напевно, серед них немало адекватних, які можуть приносити користь державі, яка їх утримує, та ще й у час війни. То чому б їх не залучати хоч би на ті шахти, якщо в силу об’єктивних причин склалася така ситуація, коли не вистачає робочих рук? Є певні критерії для цього, існує дільниця ресоціалізації, куди переводять засуджених, яких готують до життя в соціумі, й колонії зобов’язані залучати їх до роботи. 

– А як із ризиками для громади, на території якої розташоване вугільне підприємство?

– Вважаю, що їх не буде. Ці люди обмежені у своїх діях, тому не гулятимуть ніде, в тому числі й по місту. В них буде лише робота й повернення до місця проживання під строгим наглядом. І мешкати вони будуть тільки на режимному об’єкті під охороною. Приїжджатимуть, працюватимуть – і назад у спецустанови, де за них несуть повну відповідальність: режим дня, харчування, проживання, охорону, фізичний і морально-психологічний стан.

Керівники колонії не зацікавлені дати працівника, який буде порушувати трудову дисципліну, наприклад. Тому всі ці нападки – це не що інше, як намагання перешкодити стабільній роботі шахти, адже, на жаль, є особи, зацікавлені в тому, щоб вона не працювала. Такі люди створюють бекграунд – показати, що це зло. А ви підіть на шахту й запитайте думку тих, хто там працює. Вони знають реальну ситуацію, розуміють, що країні потрібне вугілля. І ще одне важливо пам’ятати. Коли ми «завалимо» шахту, то куди повертатимуться після війни наші хлопці, які там працювали?

– Якщо, попри все, вирішиться питання з кадрами для видобутку вугілля, то як довго може проіснувати остання з десяти раніше діючих шахт?

– Навіть якщо нічого не вийде із задумом про залучення засуджених, вихід, думаю, знайдеться. У «Бужанської» може бути хороша перспектива. Ця шахта має 5 млн тонн балансових, у межах шахтного поля, запасів кам’яного вугілля, а ще є позабалансові. В нашій країні достатньо сучасного устаткування й обладнання, яке допоможе збільшити видобуток вугілля і покращити його якість. А як, дасть Бог, дочекаємося Перемоги, тоді все остаточно налагодиться. У нас багато працьовитих, знаючих людей, які вміють, хочуть і будуть працювати на благо України. 

Роксолана ВИШНЕВИЧ.

Схожі новини:

• Нововолинський мер тримає на контролі тему щодо роботи в’язнів на шахтах.
• На волинську шахту наклали величезний штраф за шкідливі речовини в річці.
• СБУ провела обшуки на шахті на Львівщині, де напередодні протестували проти роботи засуджених.
• Що замість шахт? Голова Нововолинська шукав відповідь у Києві.

Усі новини російсько-української війни – тут.