Курси НБУ $ 39.60 € 42.28
«Жив без будь-яких зручностей, але мав велику мрію»: польський священник на Волині облаштував Центр інтеграції для людей із різних країн і релігійних конфесій

Ян Бурас: «А планів у мене ще багато... Бо як же без них?».

Фото Алли ЛІСОВОЇ.

«Жив без будь-яких зручностей, але мав велику мрію»: польський священник на Волині облаштував Центр інтеграції для людей із різних країн і релігійних конфесій

Унікальний заклад, заснований священнослужителем-сподвижником Яном Бурасом, діє у селі Замлиння на Любомльщині, що за 7 кілометрів від кордону з Республікою Польща

15 років тому на місці нинішнього Центру інтеграції для людей із різних країн і релігійних конфесій була повна руїна. Головне приміщення, де раніше розташовувалася казарма для прикордонників, стояло без даху й перекриття. У трохи кращому стані була офісна будівля. Ця колишня застава, передана згодом під одне з відділень протитуберкульозного диспансеру, врешті перейшла на баланс релігійної місії «Карітас-Спес» Луцької дієцезії Римсько-католицької церкви.

За словами Яна Бураса облаштувати такий заклад було зовсім непросто.

– Доводилося жити без будь-яких побутових зручностей... Я розповідав про свої плани друзям, парафіянам із Золочева, де працював раніше. Зголосилися допомогти мої родичі й добрі знайомі. Якраз тоді зателефонував дядько з Польщі, чоловік материної сестри, з якою вони приїжджали на Волинь, й запропонував кошти для подальшої роботи. Потім активно долучилися Міністерство закордонних справ Польщі, Генеральне консульство РП у Луцьку, католицька благодійна організація Kirche in Not, інші благодійники. І 20 червня 2015 року відбулося урочисте відкриття інтеграційного центру «Замлиння». Видно, Всевишній скерував усе на мою  користь, каже священник.

Спілкуватися з отцем Яном приємно і пізнавально…
Спілкуватися з отцем Яном приємно і пізнавально…

У центрі якісно відремонтували два житлові корпуси, в одному з яких розміщений костел. Збудували літній клуб, альтанку, стайню для худоби, гараж, де зберігається різний інструмент. Роботи тривають і досі.

Отець Ян показав місце, де мають зробити ставок, у якому в літню пору діти могли б купатися.

«Теплим долоням» – затишно й тепло у Замлинні

Повномасштабна війна застала керівника інтеграційного центру у Польщі в лікарні, де йому зробили операцію. 

– 25 лютого мені подзвонили й сказали, що в Замлиння приїхали жінки з дітьми з Луцька і Ковеля, адже тоді боялися, що буде наступ з білорусі, і люди шукали безпечне місце, – згадує ці тривожні дні отець Ян. – Тому, хоч як вмовляли лікарі поки що не їхати в Україну, я вирушив у центр. Потім приймали дітей-сиріт із Ковеля, вони згодом переїхали за кордон. Далі мешкали переселенці з Ірпеня, Слов’янська, Запоріжжя, Харкова. Я постійно був на телефоні – ми шукали житло тут і за кордоном людям із Півдня та Сходу України, які втікали із охоплених війною регіонів. Родини з дітьми, котрим складніше було знайти помешкання, зупинялися в нас.

Як розповів співрозмовник, у ці надзвичайно напружені дні багато знайомих і незнайомих людей приносили для приїжджих їжу, одяг, постіль – все необхідне. З великою вдячністю отець Ян згадує, як місцеві підприємці Віктор Козел і Віктор Маркевич безкорисливо виділяли хлібобулочні вироби і м’ясо.

Та здебільшого тут оздоровлюються діти. Після 24 лютого зорганізували реабілітаційний табір «Теплі долоні». Дітей із Вишнівської територіальної громади з багатодітних, малозабезпечених та неповних сімей, зокрема тих, чиї батьки загинули на російсько-українській війні, а також дітей переселенців, які були змушені покинути свої домівки через воєнні дії, зібрала громадська організація «П'ятерня» під керівництвом волонтерки Тетяни Мялковської. Кошти на втілення запланованого отримали від реалізації створених нею і дітьми-переселенцями картин, які продавали на благодійних аукціонах у Польщі та Німеччині. Підтримували також численні меценати з різних країн. Тетяна Мялковська  з допомогою Центру європейської інтеграції організувала спецтур «Різдво в теплих долонях». А нещодавно подібна акція була присвячена Великодню. 

Активно попрацювала заступник директора Любомльського ліцею Оксана Махнюк, яка зібрала кошти на відпочинок для дітей ВПО і своїх школяриків. 

До слова, назву табору, як зазначив отець Ян, запропонували його друзі-поляки, які підтримували інтеграційний центр.

«Теплі долоні» – щоб зігріти. Зараз дітям особливо потрібно тепло, щоб вони не думали про жахи війни.

– Їхнє дозвілля намагаємося наповнити духовним змістом, а також зробити цікавим і корисним. Звичайно, щоранку в нас служба Божа, де молимося за тих, хто на фронті, за поранених та загиблих – просимо заступництва у Господа. Я не питаю дітей, якої вони конфесії, і ніхто їх не змушує приходити до нашого храму. Але вони із задоволенням ідуть. 

У розпорядку маленьких вихованців – їзда на велосипеді, на конях. Тут також проводять майстер-класи з написання ікон, виготовлення писанок, ліплення вареників. До речі, в доковідний і довоєнний період Замлиння було  місцем проведення міжнародних пленерів іконопису та мовних шкіл.

Зараз готуються до нового заїзду дітвори – при сприянні керівника проєкту «Меценати для солдата» Руслана Теліпського будуть приймати дітей Героїв Небесного легіону.

Коли запитала в отця Яна, хто йому щодня допомагає забезпечити повний порядок і в приміщеннях, і на немаленькій території, у відповідь почула:

– Наші люди, тут прекрасні сусіди. Якщо потрібно – вони завжди приходять на поміч. Якщо ж розпочинає діяти табір, чотири жіночки готують юним мешканцям їсти.

Очі нашого гіда випромінюють особливу теплоту, коли починає говорити про відгуки дітей. А їх тут за всі роки побувало більше трьох тисяч.

– «Безмежно дякуємо! Ми ніколи не забудемо вас»... Хіба не щастя – чути й читати такі слова? – риторично запитує. – А ще дуже втішаюся, коли малі й старші кличуть мене «татусько»… 

Я не питаю дітей, якої вони конфесії, і ніхто їх не змушує приходити до нашого храму. Але вони із задоволенням ідуть. 

Каже, що в Україні йому комфортно працювати (Ян Бурас є парохом парафії Пресвятої Трійці в Любомлі). Жартома зазначає, що з владою завжди знаходять спільну мову. Зараз із Вишнівською ТГ підписали угоду, що якби, не дай Бог, відкрився другий фронт, вони готові знову прийняти людей. 

«Моє життєве кредо – працювати з людьми й для людей»

Два роки тому серед лауреатів нагороди SemperFidelis, вручення якої відбулося в Королівському замку у Варшаві, був він, священник із Волині – ксьондз-канонік Ян Бурас. І на церемонії його представили так: «Місія наступного з лауреатів пов’язана з волинським селом Замлиння. На землі, позначеній людськими кривдами, ксьондз Ян Бурас із гідним подиву запалом і щирим серцем відкрив простір для польсько-українського діалогу та порозуміння в правді».

А яким був шлях цього неординарного чоловіка до Бога і самовідданого служіння людям?

Дитинство Яна пройшло в невеличкому містечку Рибнік, постійно ходив у костел. Відмовився навчатися в Люблінському університеті, куди його скерували після закінчення школи. А подав документи у вищу духовну семінарію, що в Перемишлі. Після рукопокладання служив помічником пароха в цьому ж місті. В 1990-му за пропозицією архієпископа поїхав виконувати духовну місію в Україну. 

Спочатку служив у кількох селах Мостищини, що на Львівщині, потім було місто Золочів, звідти повернувся в Перемишль. А 8 липня 2003 року його скерували на священницьку роботу в Луцьк, парохом кафедральної парафії Святих апостолів Петра і Павла, а також виконувати обов’язки генерального вікарія і канцлера Луцької дієцезії.

Ксьондзу Яну якраз випало бути церемоніймейстером на богослужінні в Павлівці під час зустрічі президентів – Польщі Олександра Кваснєвського і України Леоніда Кучми з нагоди 60-річчя Волинської трагедії та молебні за примирення обох народів. 

А ще, за словами отця Яна, на шлях служіння Богу його скерував священник Тадеуш Овсяк, якого називає духовним батьком. Отець згадує, як, будучи важко хворим, він не раз казав: «Коли я чую про вас, Яне, щось добре – мені кості менше болять».

Цього дня ми багато про що говорили з отцем Яном, тільки час швидко збігав. Чимало зі сказаного ним хотілося занотувати ще й у записник: «Щоб відчувати радість буття – треба щось робити», «Можна накопичити багато грошей, але не бути щасливим», «Отримати від людей добре слово – духовна нагорода», «Дух сильний радістю», «Моє життєве кредо – працювати з людьми й для людей»…

Прощаючись, отець Ян запросив газету «Волинь» взяти участь у цікавій культурно-просвітницькій імпрезі на початку липня за участю українців і поляків, якщо, звісно, ситуація буде сприятливою.

Читайте також:

Усі новини російсько-української війни – тут.

*Вихід цього матеріалу став можливим завдяки фінансовій підтримці Програми з допомоги та розвитку українських медіа (Ukrainian Media Aid and Development Program), частково профінансованій Міністерством закордонних справ Швеції (Swedish Ministry for Foreign Affairs). 

Telegram Channel