Курси НБУ $ 41.22 € 44.70
«Бабуся бігла назустріч з банками компоту, на яких були жовто-блакитні кришки»

Герої нашого часу: ветеран АТО Олександр Швецов (праворуч) та його побратим Сергій Храпко.

Фото із сайту fakty.ua.

«Бабуся бігла назустріч з банками компоту, на яких були жовто-блакитні кришки»

Двоє ветеранів на протезах пройшли 120 кілометрів і зібрали понад 3,6 мільйона гривень на медичне обладнання для військового шпиталю

-Все почалося з того, що до мене зателефонував побратим із Києва Сергій Храпко, який втратив ногу та руку у 2015 році під час боїв на Світлодарській дузі, – розповів «ФАКТАМ» Олександр Швецов. – Він попросив про допомогу для столичного шпиталю (Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військово-медичний госпіталь». – Ред.). Мовляв, планують відкрити нове приймальне відділення й необхідно придбати гастроскоп. Коли я почув від товариша, що ціна приладу – 3 633 420 гривень, то аж рота роззявив. Адже не міг уявити, яким чином ми зможемо заробити ці гроші. Сергій запропонував влаштувати благодійний марафон – йти на протезах один до одного. Я з Житомира, а Сергій із Києва. Й таким чином збирати кошти на нашу «банку». Звісно, я погодився, бо колись лежав у цьому шпиталі, мені там врятували праву ногу після поранення. А скільки медики тієї установи підняли на ноги наших хлопців та дівчат – не злічити. Я просто не мав морального права відмовити… Активно підтримали нас волонтерка Ірина Солошенко та продюсер проєкту Володимир Нечипорук, який ішов поруч зі мною.

– Звідки ви стартували та з якими труднощами під час марафону стикнулися?

– Я йшов від таблички, де закінчувався Житомир, а Сергій від такої ж таблички зі столиці. Ми мали здолати на двох 120 кілометрів, але я розумів, що маю пройти більше, бо в мене немає ноги, а у товариша – й ноги, й руки. Він міг рухатись лише з однією палицею, а я – з двома. Тому я рухався досить активно. Вразили наші люди. Чимало з них вигукували «Слава Україні!», водії зупинялися та клали в кишені кошти, хтось на місці донатив на картку.

Діти давали воду та морозиво, спілкуючись із ними, я відчував, що ростуть справжні патріоти. Одна бабуся бігла до мене з двома банками компоту, на яких закручені жовто-блакитні кришки. 

Першого та другого дня я проходив по 17 кілометрів, на третій день – 14, четвертий – 17, на п’ятий – 13. У четвер було надзвичайно спекотно, й місце, на яке я одягаю протез, пітніло – відповідно, він перевертався. Тому я змушений був часто його знімати, протирати. Це був найважчий день для нас обох. Щовечора побратим мені підганяв автівку, в якій я ночував. Відкидав сидіння, намощував матраци, подушки, щоб було зручно. Вдень товариш пригощав мене під час ходи надзвичайно смачною вермішеллю з тушкованкою. Крім того, я пив багато води, інколи чай.

Я розумів, що маю пройти більше, бо в мене немає ноги, а у товариша – й ноги, й руки. Він міг рухатись лише з однією палицею, а я – з двома. Тому я рухався досить активно.

– Чи очікували, що вдасться так швидко зібрати кошти?

– Ми взагалі розраховували на те, що будемо йти вісім днів. Але вдалося здолати відстань за 5. Ми зробили понад 171 тисячу кроків. Зустрілись 19 травня в селі Юрів на Київщині. Відчуття – неймовірні, в очах Сергія я бачив блиск, він був радий, що може допомагати.

Ми закрили збір на гастроскоп у Київський військовий шпиталь. А японська компанія Olympus вирішила подарувати до гастроскопа ще потрібних відеогаджетів більш ніж на 3 000 000 гривень. Почуваюсь після марафону добре.

Відпочив, ось уже й до роботи повертаюсь. Планую днями побратимів завезти до Ісландії, щоби вони могли трішки морально відпочити. Група зібрана, це буде реабілітолог та протезовані, тож збираємося в дорогу.

– Ви не лише кошти зібрали, а й у Книгу рекордів України потрапили. Неочікувано?

– Так, це був сюрприз. Ми встановили національний рекорд у номінації «Найбільша кількість кроків, зроблених двома протезованими людьми назустріч один одному». Коли я вже доходив до Сергія, звідкись з’явився чоловік у жилетці з написом «Рекорди». Це був Віталій Зорін, він вручив нам табличку. Безумовно, було приємно. Вважаю, що всі наші Герої та Героїні, які пережили ампутації, – вже рекордсмени, варті поваги та захоплення.

Вікторія МИКИТЮК, fakty.ua.

Читайте також: «Волинянин Роман Романюк перед труною земляка-Героя поклявся, що відомстить за нього ворогам».

Реклама Google

Telegram Channel