Курси НБУ $ 38.16 € 41.26
Кохану дружину  він називав пестливо  «моя Коха». Історія на вечір

Володимир Винниченко і Розалія Лівшиць, яка стала назавжди йому відданою.

Фото із сайту na­skryzhalyah.blogspot.com.

Кохану дружину він називав пестливо «моя Коха». Історія на вечір

Жінки любили Володимира Винниченка віддано й відчайдушно і, потрапивши у поле його незбагненної притягальної сили, готові були заради нього на все

Свою обраницю шукав дуже довго

А він охоче заводив романи з багатьма, слідуючи в житті своєму ж принципу: «Кохати можна одночасно двох, трьох, п’ятьох, стільки, скільки вистачить сили тіла і вогню. Любити одночасно можна тільки одного. Врости можна тільки в одну душу, і одна душа тільки може прийняти всю істоту до кінця». Любов’ю письменник називав почуття до тієї жінки, від якої б хотів мати дітей і створити сім’ю. Таку обраницю він шукав дуже довго, а в ході цього пошуку заводив романи, робив експерименти із закоханими в нього представницями прекрасної статі, спостерігав за розгортанням любовних сюжетів, а потім переносив їх у свої твори.
Часом роман-флірт перетворювався на життєву драму чи навіть трагедію. Так сталося з Катериною Голіцинською, яка хотіла покінчити життя самогубством, Софією Задвиною, Марією Барановою, Аллою Пігуловою, Люсею Гольдмерштейн, стосунки з якою завершилися смертю їхнього сина.

Листування із Люсею Гольд-мер­­штейн обірвалося аж у 1911 році, коли в житті Винниченка з’явилася Розалія Ліфшиць – його люба Коха, як пестливо називав він свою кохану дружину. Вони познайомилися, ймовірно, 1909 року у містечку Каві ді Лаванья в Італії. Розалія Ліфшиць завітала до сестри Віри, а в цей час у її чоловіка Бориса Яковенка гостював відомий у певних колах ловелас Володимир Винниченко.

Вона – студентка медичного факультету Паризького університету, з правильним вихованням, із заможної родини, він – революціонер, якого виключили з Київського університету Святого Володимира, колишній в'язень Лук'янівської тюрми, разом із Михайлом Грушевським видавець часопису «Промінь». Вже тоді на батьківщині за агітаційно-пропагандистську роботу йому «світила» довічна каторга. І хто б міг подумати, що вічний бунтар та вродлива єврейська дівчина зустрілися, щоб залишитися разом на все життя.

 Винниченки так і не змогли змиритися з фактом неможливості мати нащадків, уживали різних заходів, аби змінити ситуацію. Але чуда так і не сталось.

Днем одруження вони вважали 28 березня 1911 року. Через вісім літ, у 1919-му, Винниченко напише у своєму щоденнику: «Завтра роковини нашого шлюбу. Ніхто, крім нас двох, про цей день не знає. Тільки ми вдвох, він тільки наш. Нас вінчали скелі, сосни, море, сонце, нам кадили духом вереси, нам співали хвилі моря…»

Роза все знала про Люсю, все розуміла і хотіла з нею познайомитися. Люсі Винниченко також згодом повідомив про те, що нарешті він одружився і знайшов ту, яка відповідає його вимогам, ту, яку шукав. Пропонував Люсі приїхати до них у Париж і мати дружні взаємини. Однак для Люсі це була драма, адже «сім’я» – це означає діти, а її дитина померла. Люся прощається з Винниченком, і на цьому обривається їхнє листування.

«Ти будеш святою матір'ю...»

Володимир Винниченко зустрів свою істинну любов, жінку, з якою б хотів мати дітей. Вони обоє понад усе прагнули стати батьками. Чоловік мріяв побачити обличчя коханої, схилене над їхньою дитиною. «Ти будеш святою матір’ю. Коха! Ти знаєш, я не раз думаю про тебе в цьому стані. Ти вся будеш променитися материнством…» – писав він. Однак у 1916 році Розалія Яківна перенесла нещасливу вагітність. Це була трагедія для обох.

Життя й справді ніби поглузувало над ними. Даруючи випадкових небажаних дітей безлюбовним подружжям, природа жорстоко обминула людей, що готувалися, мріяли, всім серцем бажали сина чи доньку, які могли б стати вінцем цієї любові. Винниченки так і не змогли змиритися з фактом неможливості мати нащадків, уживали різних заходів, аби змінити ситуацію. У 1925 році Винниченко пише: «Коха старанно робить усе, щоб здійснити нашу мрію. Дитина – як губка всмокче весь величезний запас любови і ласки…». Але чуда так і не сталося.

Вірною своєму єдиному коханню вона залишилася й по його смерті

Пройшовши вир революційної політичної боротьби, подружжя у 1920 році назавжди залишає Україну. Після п’ятирічного життя в Німеччині переїздять до Парижа, а згодом – на хутірець-садибу «Закуток» біля міста Канни, у громаді Мужен, департаменту Приморських Альп. На придбаній території стояла напівзруйнована стара двоповерхова хата – колишня пекарня, якій було 250 років і яку називали «Ле Фур» (піч) – та запущений сад-город. Страшенні бідування, виснажлива фізична праця, літературна діяльність, філософські роздуми над сенсом людського життя, постійна туга за Україною і піклування про її долю – усе це стало основним змістом життя Винниченка у Франції.

Тут Розалія поступово освоювала професії садівниці й городниці, а Володимир займався літературною творчістю. Родина вирощувала овочі й фрукти для власного столу та на продаж. Але із сільським господарством не склалося – бракувало сил і досвіду, тому частину угідь довелося продати.

У Франції подружжя не розкошувало, але жили в злагоді та гармонії, вони навчилися співіснувати, радувати, цінувати одне одного. Одному Господу відомо, чого досяг би Володимир Кирилович, скільки справ і творів він завершив би, якби поряд і в роки негараздів, і в роки радості не була б завжди надійна, незрадлива Розалія.

За кордоном у Винниченка з’явилося ще одне захоплення – живопис. Зберігся портрет Кохи, яка не була в його бурхливому житті ні першою, ні єдиною, але назавжди стала йому відданою.

Вірною своєму єдиному коханню вона залишилася й по його смерті. Розалія Яківна пережила Володимира Кириловича на вісім років. Саме вона зібрала й зберегла весь архів Винниченка. Адже Розалія була не просто дружиною письменника. Вона до останніх днів залишалася першою леді Української Народної Республіки. Дружина передала архів Володимира Винниченка на зберігання до Архіву Української Вільної Академії Наук у США і заповіла, щоб його перевезли до України, коли вона стане незалежною.

Розалія Яківна ще 1959 року ні хвилини не сумнівалася, що Україна стане вільною, суверенною, незалежною державою. Бо в цьому ніколи не сумнівався її чоловік – Володимир Винниченко. А його пророцтву вона вірила завжди.

 ...У містечку Мужен на півдні Франції знайшли свій останній спочинок перший український прем’єр, письменник, художник Володимир Винниченко (він помер 6 березня 1951 року) і його кохана дружина Розалія Яківна Винниченко. Після їхньої смерті «Закуток» втратив свою душу, хоч господарями його стали художники – вихідці з України.

Дружина Володимира Кириловича – Розалія Лівшиць.
Дружина Володимира Кириловича – Розалія Лівшиць. 
Портрет Кохи роботи Володимира Винниченка.
Портрет Кохи роботи Володимира Винниченка. 
Письменник заводив романи, спостерігав за розгортанням любовних сюжетів, а потім переносив їх у свої твори.
Письменник заводив романи, спостерігав за розгортанням любовних сюжетів, а потім переносив їх у свої твори.
Telegram Channel