Курси НБУ $ 38.16 € 41.26
Кока-кола з горілкою, або Весілля зовсім скоро. Після Перемоги! (Романтична історія)

«Жодних штрафних, хіба забули, що я крім кока-коли нічого не вживаю».

Фотоколаж із сайту volyn.com.ua.

Кока-кола з горілкою, або Весілля зовсім скоро. Після Перемоги! (Романтична історія)

Коли до весільної зали зайшла Віка – всі відразу звернули на неї увагу. Середнього зросту струнка русява дівчина просто сяяла красою

Дуже личив їй рожевий брючний костюм із білою блузкою і такого ж кольору з білою вставкою туфлі на високій підошві та, відповідно, інші аксесуари. Застілля вже було в розпалі, тож ведучий Олексій представив присутнім запізнілу гостю як косметолога нареченої й весело повідомив, що місце для неї ретельно бережуть дві подружки – Алла й Аліна

– Щось ти дуже забарилася, Вікусю, в такий день, – з докором прошепотіла Аліна. – Всіх грошей не заробиш, подружко…

– Про які гроші мова? Мені мама сюрприз влаштувала – без попередження приїхала. Зателефонувала з вокзалу щаслива така й просить зустріти. У моїй новій хаті вона ж ще не була. То я повідомила молодим про можливе своє запізнення й попросила вибачення.

– Яке враження справила твоя барлога на маму?

– Ой, наче сподобалась. Мені ніколи було слухати – на весілля ж поспішала.

– А нас з Алінкою коли на новосілля запросиш? – втрутилася у розмову Алла.

– Як тільки буду готова – так і відразу!

– За це тобі наливаємо штрафну! Ти вже три тости пропустила! – каже Аліна.

– Дівчата, жодних штрафних, хіба забули, що я крім кока-коли нічого не вживаю.

– Авжеж, знаємо, що скромнішої від тебе на світі нема, давай вип’ємо за щастя закоханих молодят, – запропонувала Аліна, піднявши келих із червоним вином.

«Настав час розплати», – подумала вона і почала непомітно доливати в бокал Віки з кока-колою трохи горілки. І та на очах присутніх поступово стала змінюватися.

Підступна дівчина вирішила помститися чарівній Вікторії за те, що про неї високої думки її коханий хлопець Костя. Аліні здається, що він постійно порівнює поведінку обох дівчат на вечірках не на її користь. Спить і бачить себе поруч з тією скромницею. «Настав час розплати, – подумала вона і почала непомітно доливати в бокал Віки з кока-колою трохи горілки. І та на очах присутніх поступово стала змінюватися. Взявши мікрофон, сміливо продемонстру­вала свій поетичний талант, співала в караоке, розкуто танцювала. Спустившись на другий поверх з туалетної кімнати, забула, що весілля її подруги на третьому й потрапила на чийсь ювілейний день народження на другому. Таку милу дівчину відразу ж потягли в танок захмелілі гості, а тоді посадили за стіл і пригощали. Розгледівши, що це не та компанія, Вікторія, тримаючись за перила, повернулась на «своє» весілля. Наприкінці заходу не могла второпати, чому ноги підкошуються, відмовилися її слухати. Всі танцюють, а вона сидить за столом і лише ніяково всміхається на радість Аліні. Алла теж не розуміла, чому кока-кола цього разу так негативно вплинула на стан Віки. Вони удвох ледь довели її до таксі, де вже була я, допомогли вмоститися на задньому сидінні.

– І куди мені везти це дивне створіння? – посміхаючись, запитав дівчат молодий водій.

– Ми не знаємо її нової адреси, Віка півтора місяця тому, на початку січня, придбала новий дім. Сподіваємось, вона сама скаже, куди їхати, – відповіла Алла. – Ви спочатку її доставте, це десь тут недалечко, а тоді вже тьотю у готель повезете.

Те «недалечко» тривало дві з половиною години. Бо Вікторія назвала адресу й мирно заснула. Виявилось, сказала вона той дім і квартиру, де раніше мешкала п’ять років. Таксист Андрій піднявся на сьомий поверх, а немолода жінка, яка відчинила двері, повідомила, що Вікторія продала її доньці квартиру й переїхала звідси, придбавши собі двоповерховий будинок в приватному секторі. Адреси не залишила.

Андрій повернувся й заклопотано набрав номер свого тата. Це він таксує, а Андрій увечері його замінив, бо сусіди запросили батьків у гості. «До дванадцятої попрацюєш і здасиш зміну», – сказав тато. «Не виходить у мене вчасно здати зміну,– повідомив син, – не можу пасажирку доставити на місце. Перебрала на весіллі й заснула».

– Ого! Скільки працюю – не траплялося подібного. А гарна хоч?

– Ца-рів-на!

– Ну, якщо не знайдеш куди везти – забереш додому, не кататися ж з нею всю ніч, – «заспокоїв» тато.

Андрій озирнувся назад і замилувався сплячою красунею. Не втримався й сфотографував. А тоді взяв її рожевий клатч із білою смужкою і дістав телефон. Кого не набере – ніхто не знає адреси її нового помешкання або не хоче говорити з незнайомим чоловіком. Одній жінці змушений був зізнатися, що він таксист, а дівчина «відключилася, перебравши спиртного». «Значить, це не Вікторія! Вона не п’є», – відповіли йому. Нарешті, у великому списку хлопець побачив запис «Мама». Вона й назвала адресу.

– Віко, прокидайтеся, будь ласка, – просить Андрій.

– Чо-о-го ра-а-птом? Ви вза-а-галі хто?

– Таксист.

– А-а-а, а я вам що – за-а-важаю?Дорогу перейшла у не-е-встановленому місці? Їдьте со-о-бі на здо-о-ров’я…

– Та вже приїхав. Підводьтеся потихеньку й виходьте. Ось ваш палац, ледве знайшли.

–  Чо-о-го ви мене ви-и–га-а-аняєте? Мені тут у вас сподо-о-балось. Якийсь ви не-е-че-е-мний… Невже не видно, що я встати не мо-о-жу, ноги не-е-наче не мої…

– Тоді доведеться брати на руки й нести. А вас прошу піти зі мною (це – до мене), бо хтозна, що подумає мати.

Мама відчинила хвіртку й, побачивши на руках хлопця свою доньку в моєму супроводі, схвильовано вигукнула:

– О, Господи, що трапилось? Що ви з Вікою зробили?

– Успішно доставили додому – всього-навсього, – промовив Андрій.

– А чому сама не йде?

– Краще скажіть, куди її нести…

– Ні-і-куди не не-е-сіть, ви такий тепленький, і па-а-хнете га-а-рно, – почала приходити до тями Вікторія.

Передайте йому, що мені дуже соромно. Ми вчора з нареченими підбили підсумки весілля. І «докопались», що це одна з моїх подруг так «пожартувала» зі мною, роблячи коктейль із горілкою.

Наступного дня у дівчини страшенно боліла голова, а їй телефонували всі, у кого цікавився її адресою Андрій. Лише в понеділок набралася сил і викликала таксі, яке доставило її в суботу вночі додому, аби вибачитися за свій стан і подякувати водієві за чуйне ставлення. За кермом був сивуватий симпатичний чоловік.

– То це ви бачили мою ганьбу? – запитала, зашарівшись.

– Ні, дівчино, не я, а мій син.

– Чому ж він не приїхав?

– Бо таксую я, а він того вечора, краще сказати ночі, мене просто замінив. Андрій – військовий.

– Передайте йому, що мені дуже соромно. Ми вчора з нареченими підбили підсумки весілля. І «докопались», що це одна з моїх подруг так «пожартувала» зі мною, роблячи коктейль із горілкою. Я дуже вдячна вашому Андрієві й навіть запам’ятала аромат його одеколону. Я оплачу ваш виклик.

– Не треба, я радий, що ви саме така. Будьте здорові й не довіряйте більше своїй подрузі!

Це було надвечір 21 лютого. А 24-го розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. Війна… Андрій терміново виїхав у відрядження до Миколаєва. Попросив батька доставити Вікторії букет із дев’ятнадцяти розкішних рожевих троянд.

– Звідки він знає, що це мій улюблений колір? – приймаючи квіти, розчулено запитала дівчина. – І чому саме дев’ятнадцять?

– Щоб не забула, коли ви познайомились… А рожевий вам дуже пасує!

Днями зателефонувала моя внучка, косметологом та подругою якої є Вікторія, і повідомила, що після трьох короткочасних зустрічей у воєнний час Андрій запропонував дівчині вийти за нього заміж. Віка дала згоду. Весілля відбудеться відразу після Перемоги. Це зовсім скоро! Так що готуйся, бабусю, ти ж –головний свідок їхнього знайомства!

Таїсія КРИСЬКО, «Ваш інтерес».

Читайте також: «Чому 83-літня бабуся пішла від свого 37-річного чоловіка».

Telegram Channel