Курси НБУ $ 38.34 € 41.60
Лікуйте душу лісом

Фото: Фейсбук.

Лікуйте душу лісом

Люблю, коли стрічка фейсбуку рясніє світлинами грибів. Особливо боровиків із коричневими, як стиглі каштани, шапочками, на пружних ніжках. Вони ховаються серед моху, під деревами, визирають крадькома з-під опалого листя. Самій тепер нечасто випадає поїхати до лісу, то хоч за когось можна порадіти і помилуватися трофеями «тихого полювання»

Для багатьох волинян ходити по гриби – справжнє хобі. Вони збирають повні кошики та відра врожаю. Потім фотографують, знімають відео, діляться в соцмережах, заряджають інших позитивом і непереборним бажанням невідкладно покинути всі справи і вирушити до лісу.

От і нещодавно «Волинь» писала про Наталію Литвинчук, у сімейний кошик якої за раз потрапило 316 білих грибів. А на сайті volyn.com.ua розповідали про Федора Шевчика з Полиць Камінь-Каширського району, який минулого року 27 кілограмів одних білих насушив. А найбільшим його трофеєм був боровик вагою 1,7 кілограма. Як не захоплюватися такими грибниками?

Я також дуже люблю «тихе полювання». Неквапливо йдеш між рядочками сосен, і тишу порушує лише потріскування сухих гілок під ногами. А навкруги таке свіже, чисте, повне хвойних пахощів повітря, що спочатку здається аж дух забиває. Ну і яка ж радість, коли, «прочесавши» поглядом застелену шипотою і мохом землю, нарешті знаходиш білого грибочка! І починаєш шукати пару, бо ж зазвичай вони ростуть не поодинці. Або натрапляєш на маслюки, що поховалися між вересом, і за кілька хвилин маєш повен кошик. А зеленички, які викопуєш із піску, – то взагалі окрема історія. 

Змалку для мене похід по гриби був справжньою пригодою. Колись у лісі, за кілька кілометрів від села, жила самотня баба Олена, яка товаришувала з нашою сім’єю. У її хаті не було світла, їжу готувала вона в бляшанках і ходила боса до самої зими. Після смерті баби мій тато наглядав за її хатиною, тож ми завжди, коли ходили по гриби, навідувалися туди подивитися, чи все гаразд. Як мені цікаво було в тій хаті! Нас зустрічали темні сіни, а кожен куточок, здавалося, дихав таємницями. Як та жінка жила там стільки років?.. Не боялася нічого і ходила в село тільки у неділі чи свята до церкви. Шкода, що за роки вандали розібрали хатинку по дошках, розбили там піч.

Може, шукали цінні речі, але звідки ж могли бути коштовності в бідної бабусі?.. 

…Побувши в хаті, ми йшли по своїх грибних місцях і насолоджувалися трофеями. А насамкінець, зголоднівши, смажили на багатті сало. Досі у пам’яті ті чудові моменти.

…Людям хочеться радості. Мабуть, на підсвідомому рівні ми шукаємо ті зачіпки, які витягнуть нас із рутини, відірвуть від проблем, дадуть змогу перезавантажитися. 

Треба швидше вибратися по гриби. 

Олеся БАНАДА, редакторка відділу інтернет-новин газети «Волинь».

Читайте також: Щоб бульба була, як кінське копито: волинянка розповіла, як у дитинстві копали картоплю.

Telegram Channel