Курси НБУ $ 38.31 € 41.54
Волинський фермер, який встановив  у селі пам’ятник Богуну,  воював в Афгані, а тепер допомагає бити путіна!

На відкритті пам'ятника полководцеві стріляли із раритетних гармат.

Фотоколаж із сайту volyn.com.ua.

Волинський фермер, який встановив у селі пам’ятник Богуну, воював в Афгані, а тепер допомагає бити путіна!

– Давай не будемо сьогодні говорити про «Ниву». Все в нас робиться: оремо, сіємо, щось будуємо, перекриваємо, печемо хліб, глядимо худобу…Працюємо для Перемоги й для тилу. Жити маємо не хлібом єдиним, треба ще й знати, за що воюємо, – цими словами зустрів мене в селі Лобачівка Берестечківської територіальної громади Луцького району на господарському дворі свого фермерського господарства його власник Анатолій Маслічук

Це своєрідне вітання продовжив настільки просто й гарно, що слів щиріших, щоб розпочати цю публікацію, годі було знайти.

«Під старезною липою в Смоляві, кажуть, відпочивав полководець Хмельницького»

«Мені довелося проїхати всю Європу, а багатшої, як наша Україна, таки нема. Земля, природа, традиції, культура – те багатство українське витає навіть у повітрі, не кажучи вже про нашу історію, якою, якби мала, то гордилася б кожна країна світу!» – звучать освідченням Батьківщині слова героя цієї публікації, учасника бойових дій в Афганістані, волонтера нинішньої війни ще з початку АТО й друга «Волині», завдяки меценатству якого й горохівським волонтерам газету захисники читають на всіх фронтах ненависної війни.

Для краян Анатолій Маслічук – чоловік честі, інтелігент по духу й родовитий селянин, патріот, який настільки шанує свою батьківщину, що взявся досліджувати її історію з часів козаччини й два роки тому власним коштом встановив у рідному селі Смолява під 600-річною липою пам’ятник славному полководцю Іванові Богуну (1618–1664). На постаменті слова шляхетного козака, якого навіть вороги називали «найсвітнішим лицарем козацьким»: «Не схилюсь ні перед ким, окрім як перед Господом Богом, та й то тільки з доброї волі!».

Фото з архіву volyn.com.ua.
Не схилюсь ні перед ким, окрім як перед Господом Богом, та й то тільки з доброї волі!».Фото з архіву volyn.com.ua.

 Щоправда, трохи раніше пан Анатолій власноруч обміряв стовбури гіллястої довгожительки, яку природа випестила до семи метрів ще й тридцяти сантиметрів, та її ровесниці в селі Колтів Золочівського району на Львівщині й переконався: смолявська красуня в талії пишніша. Аж на три сантиметри!

– Переповідають, Богун відпочивав під тією липою, коли виводив основну частину війська зі славнозвісної героїчної битви під Берестечком, – не без гордості каже пан Анатолій.

Дід Володька вказав, де козацькі могили, які розорав колгосп

Неподалік села Перемиль навіть є хутір Богунівка. Подейкували, що таку назву поселенню свого часу дали в минулому столітті через переселенців з-за Бугу, але Анатолій Миколайович дослідив, що вона побутувала задовго до цих подій, і пов’язує її саме з іменем полковника.

Фото з архіву volyn.com.ua.
На відкритті пам'ятника полководцеві стріляли із раритетних гармат. Фото з архіву volyn.com.ua.

 Про козаків часів Хмельниччини він може розповідати годинами. Ще як був дитиною, начувся оповідей сільських довгожителів про те, що вони таки не минули Смоляву, відступаючи з поля Берестецької битви, про що свідчать багато знайдених потому речей із козацького побуту. Смолявці навіть припускали, що неподалік села міг бути похований сам Богун.

 Без схожої на сонце хлібини від Анатолія Маслічука не виїхав ще, мабуть, жоден гість.

– Якось ми з мамою Лідою сікли буряки, то вона теж розказала, що в полі була могила, та її розорав колгосп, – пригадує хлібороб-крає­знавець, як шукав сліди козацького полководця у смолявській окрузі. Звісно, у смерть Богуна не вірив, радше уявляв, як густими тоді смолявськими лісами той лицар на чолі війська пішов у бік Луцька, потому Поліссям паралельно «бетонці», бо за тиждень, як свідчить історія, його бачили вже під Києвом.

А могилу Анатолій Миколайович таки знайшов. Двоюрідний брат-історик Микола Бєшко здогадався, що про неї має пам’ятати односелець дід Володька (так доброзичливо в селі кликали старійшину).

«Оно там вона була, – махнув тоді довгожитель рукою на межі між Смолявою й Богунівкою. Із золотого колосся могила виглядала до сучасників двома забутими невисокими курганами. Найвірогідніше, вони стали місцем спочинку когось із поранених козаків. Невдовзі Анатолій Маслічук поставив на цьому місці пам’ятний хрест.

«Не шукайте винних, не поганьте свого...»

– Якби не було України й козаків, то не було б кому спинити турецькі й татарські орди перед Європою. Коли ми жили з поляками дружно, то й почувалися сильними перед ворогами в бою й у політиці. Але на заході це не подобалося німцям, а на сході – росії. Вороги завжди використовували нерозумні гонор поляків й упертість українців, щоб ті вдарилися лобами. Не варто колупатися в минулому, шукаючи винних. Я готовий попросити вибачення в поляків за кожну вбиту польську дитину, жінку й чоловіка, якщо поляки готові попросити вибачення в нас, – мудро пов’язує тодішнє з сучасним пан Анатолій.

Усі, хто знайомий з Анатолієм Маслічуком, знають, що війна в Афганістані не спопелила жорстокістю його людяність і доброту. Натомість йому до обурення болить хабарництво, невігластво, молодь із купленими дипломами, яка торгує на ринку, і те, що мало хто з неї хоче бути токарем, слюсарем, трактористом, комбайнером чи тваринником, на яких споконвіку тримається українське село.

Себе господар вважає великим оптимістом. Дякує Богові, що «викарабкався із хвороб, з якими не живуть», каже, що почувається краще, вкладаючи гроші в село, в улюблене хліборобство, а душу й серце (живе й працює уже чимало років із серцевим клапаном) – у знання, дослідження значимих подій у рідному краї.

– Це за кордоном усе продумано до автоматизму настільки, що мимоволі можна стати роботом, у нас тут простіше, душевніше. А давайте я вас хлібом пригощу. Домашнім, щойно спеченим у пекарні «Ниви», – як завше, припрошує щиро по-українськи. До слова, без схожої на сонце хлібини від Анатолія Маслічука не виїхав ще, мабуть, жоден гість.

Їхній бренд: «Своє – справжнє»

…А на господарському дворі «Ниви» радію зустрічі з багатьма вже знайомими героями своїх колишніх репортажів й знайомлюся з новими. «Якби не Петро, то я й половини того, що є, не збудував би», – свого часу відрекомендував мені Анатолій Маслічук свого однокласника, а з 2000 року, відколи працює «Нива», керуючого відділком їхнього СФГ  Петра Сторожука. Запали в душу сказані тоді Петром Дем’яновичем слова: «Для мене Лобачівка – то пуп землі».

На чималій території, як завше, кипіла робота в свинарнику, вівчарнику, на зерноочисному комплексі, складах та в багатьох інших хазяйських приміщеннях. Усі, з ким розмовляю, не нахваляться мельником зі золотими руками Аркадієм Сенегою. Про сільські будні наговорююся з Миколою Бєшком, бухгалтеркою Євгенією Маслічук, працівницею «Ниви» Марією Балабан, а за екскурсію в пекарню дякую Оксані Поліщук.

Читайте також: «На Горохівщині встановили новий пам'ятник (Фото, відео)».

Уже два роки поспіль мешканці з Лобачівської, Берестечківської і Горохівської округ смакують хлібобулочними виробами, спеченими з борошна й за особливими рецептами «Ниви». Щодня господині замішують тісто аж для 17 різновидів смаколиків!

Цього літа Анатолій Маслічук порадував жителів Лобачівки відкриттям сільського магазину. За словами керівника, у ньому продаватиметься за собівартістю продукція, вирощена й виготовлена працівниками «Ниви». «Своє – справжнє!» – під таким брендом працює ця неймовірно привітна, доброзичлива команда з мріями про мир, зі своїм великим внеском у Перемогу України – країни з неймовірною історією і її героями на всіх життєвих фронтах. 

Про будні в «Ниві» розповів  і Микола Бєшко.
Про будні в «Ниві» розповів і Микола Бєшко. 
У «Ниві» кажуть, що у Петра Сторожука й Аркадія Сенеги – золоті руки.
У «Ниві» кажуть, що у Петра Сторожука й Аркадія Сенеги – золоті руки.
Працівниці СФГ Євгенія Маслічук, Оксана Поліщук, Марія Балабан і вже  й Іриночка Балабан вдячні «Ниві»  за роботу й людяність.
Працівниці СФГ Євгенія Маслічук, Оксана Поліщук, Марія Балабан і вже й Іриночка Балабан вдячні «Ниві» за роботу й людяність. 
Telegram Channel